вибити!
Ярл здійняв догори правицю, привертаючи увагу веслярів, потім наказав стишити хід. Друга лодія з невеликим запізненням повторила той самий маневр, проте Хельґ показав жестами: наближайтесь до нас! Доволі швидко обидва судна порівнялися, тоді перекинувши над водою міцні мотузки, лодії підтягнули одну до одної упритул. Хельґ підійшов до борту, так само зробив Алберт Валссунґ,[20] який розпоряджався на другому судні.
– Наказую всім негайно роззброїтися, – мовив ярл якомога переконливіше. – Нехай кожен залишить при собі хіба що довгий ніж, не більше…
– Що ти таке кажеш, Хельґу Орварде?! Хіба можна…
Самим лише суворим поглядом глибоко посаджених очей з-під грізно зсунутих до перенісся брів ярл змусив свого полководця негайно замовкнути.
– Отак-от краще, Алберте, – мовив поблажливо. – Я чудово розумію, що ми перебуваємо в чужій землі серед людей, налаштованих не надто гостинно. Якби не розумів, ми б розмовляли не посеред річки на зчеплених бортами лодіях, а о-о-он на тому березі.
Хельґ махнув рукою, вказуючи на зручне для стоянки плесо. Та в його наступних словах пролунало неприховане знущання:
– Хоча там, на березі, ба навіть біля самого берега нас можуть підслухати, а потім розповісти про почуте іншим. А тому краще залишимося тут, на річковій бистрині.
– Так, так, твоя правда, – загомоніли веслярі.
– Радий вашому розумінню, – кивнув ярл, – а тому продовжимо. Отже, спочатку всі роззброяться, не залишивши при собі нічого, окрім довгих ножів. Решту зброї потрібно сховати, але таким чином, щоб до неї легко було дістатися у потрібну мить. Далі, хто з вас має якісь прикраси, той нехай віддасть їх мені. Як-от я зараз…
Хельґ зняв із середнього пальця правої руки золотий перстень, поклав собі на ліву долоню і додав:
– Нехай те саме зробить кожен з вас. З одягом вчинимо так само: у кого є нове, красиве – віддасте мені, натомість одягнете щось інше. До речі, зброю також можна переглянути, а не просто сховати: що є найкращого, віддасте мені. Зрозуміло?
Ярл оглянув принишклих вікінгів. Схоже, вони почули ватажка лише наполовину: зрозуміли, що від них вимагають усі найкращі речі, які тільки можна відшукати на обох лодіях… але навіщо це?! Ніхто не зрозумів – навіть Алберт Валссунґ. Хоча бодай він один мав би допетрати!..
Вирішивши, що тримати надалі сво'іх вояків у невідомості не варто (бо горлянки ворогам різати – це одне, а вигадувати хитромудрий план підкорення великого укріпленого міста малими силами – геть інше), ярл коротко зітхнув і пояснив:
– Ми вдамо із себе купців, що прямують із новгородської землі до ромеїв. Купці повинні мати при собі товари на продаж – от для цього мені й потрібні найкращі та найновіші речі, які у кого з вас тільки є! Скажемо склавинам, що веземо у далекі південні землі одяг, коштовності та зброю. Але не переймайтеся цим: коли захопимо Київ-місто, кожен отримає назад не тільки позичене, але й щедру нагороду. Це
[xx] Один з історично відомих полководців Віщого Олега.
