нескладною. Дорош, на випадок відчайдушного спротиву, дозволив убити Спірку і Риску. Для знатних дів, яких вбивати суворо заборонили, облавники мали стріли-зрізні та міцні сітки. За Нірадовим розрахунком, на річковому березі його вої мали опинитися або одночасно з втікачками, або ж трохи їх випередити.
Облавники, захоплені погонею, вибігли з діброви, не виславши наперед розвідників. Але й ті, що стояли на річковій ріні, не очікували появи куничів. Вони якраз розкладали багаття, готувалися смажити щойно обдерту косулю. Воїни у панцирах й довгих плащах з каптурами мали аварські луки, метальні ножі-рибки й довгі мечі з черненими лезами. Для того, щоб зняти зі спин і зарядити луки, в них вже не було часу. Тому воїни у плащах задіяли метальні ножі. Куничам, одягненим лише у шкіряні куртки-підпанцерники, вони залишили обмаль шансів.
Нірад упав першим, не встигнувши вийняти акінака. З його побратимів двоє встигли пустити стріли, які лише ковзнули панцирами воїнів у плащах. Одному з облавників й більшості псів пощастило втекти. Поранених добивали мечами. Ті кричали. Крики одноплемінників й врятували втікачок. Дівчата припинили бігти і приготували зброю. Вислана на розвідку Спірка спостерігала, як мертвих куничів – після ретельного обшуку – одного за одним скинули до річки. Вона ніколи не бачила воїнів, одягнутих та озброєних так, як плащоносці. їхні чорнобороді й горбоносі обличчя віддалено нагадали Спірці обличчя кочовиків, що їх родовичи називали Чорними клобуками.[4] Але, за всіма ознаками, ці не були ані клобуками, ані витязями з інших численних племен-уламків колись грізної держави Ашинів.[5] Одне, що достеменно зрозуміла дівчина: з цими вправними, сильними й добре озброєними людьми краще не зв'язуватись.
До темряви Доброслава, Спірка і Риска пересіділи на верхівках дубів. Коли у присмерках спекотного дня Риска обстежила побережжя, плащоносців там вже не було. Лише чорна пляма розметаної ватри нагадувала про їхнє перебування.
На шляху між втікачками і рятівними чагарниками Карпатського передгір'я тепер не залишилося жодної перешкоди.
882 р
Тимур та Олена Литовченки
Тимур Литовченко (нар. 1963 p. y Києві) – автор (співавтор) 20 книг і збірок прози, надрукованих в Україні та Росії, член Національної спілки письменників й Національної спілки журналістів України, лауреат багатьох літературних премій та конкурсів.
Олена Литовченко (нар. 1963 р. у Ташкенті) – письменниця. Після знайомства з Тимуром Олена стала не тільки його дружиною, але й музою-натхненницею. Спільно Олена та Тимур Литовченки написали романи «Пустоцвіт» та «Кинджал проти шаблі», які були надруковані у видавництві «Фоліо». У 2014 році вийде у світ у видавництві «Фоліо» їх третій спільний роман – «Шалені шахи».
Невиправдана зрада
Повість про сумні й повчальні події року 882-го від Різдва Христового
Світлій
[iv] Чорні клобуки – тюркське плем'я, що мешкало у степах на схід від Дністра.
[v] Держава Ашинів (Вовків) – степова імперія кочовиків-тюрків VI–IX ст. Від 631 року її центр знаходився у Нижньому Поволжі.
