хотів ще додати, що Волх мудрує з тією штабою. Що предки ставили випробовуваних не на чудернацькі крицеві смуги, а на розжарені леміші. Але вирішив промовчати. Лише крекнув й плюнув у жменю.
Князь швидко глянув на Шандра, потім перевів погляд на Томирада. На князенковій шиї несамовільно напнулися жили.
«Почув про облавників, – зрозумів Чоломир. – А ще, може, про дещо здогадується…»
Коли штаба розжарилась до червоного, Волх дав знак своїм помічникам. Ті підхопили Людмилу й піднесли догори так, щоб усім було видно: її босі ноги не змащені чаклунськими мазями й не вкриті воском. У давні часи практикували ще й детальні оглядини, аби запобігти заміні підсудної особи магічним двійником. Але цього разу, з огляду на обставини, вирішили обійти сугубі завіти давнини і сорочок з дівчат не знімати. їх лише підкоротили, щоб раптом не загорілися, коли ті крокуватимуть випробувальним залізом.
Старший жрець уже підніс свій жезл, а донька його закусила губу у передчутті болю, коли Тітіра зістрибнула зі свого місця, підбігла до розпеченої штаби й випустила на неї ящірку.
Очевидці потім до криків і бійки сперечалися, звідки саме взялася та ящірка. Деякі з них божилися, що ящірка вилізла з рукава Тітіриної сорочки, інші присягалися, що причинна народила рептилію звідти, звідки в нормальних жінок виходять діти. Були ще й такі, яким тієї миті привидилися зміїні боги, що принесли ящірку у пащах просто з неба, але над такими сміялися. Як би там не було, але всі сходилися на тому, що чудесну ящірку Сили забарвили у жовто-зелене, що вона живою та неушкодженою пробігла штабою і що всім присутнім від того стало легше й веселіше.
Волх щось шепнув доньці на вушко і підштовхнув її до грані. Людмила шарпнулась, але наступної миті рішуче ступила на розпечене залізо й трьома швидкими кроками пройшла штабою.
– Сюди підійди, – покликав її Чоломир. – Ближче. Покажи п'яти.
Дівчина підійшла до княжого столу, обернулася до нього спиною і показала володареві спочатку ліву ступню, потім праву. Дорош із Шандром перезирнулись. Воєвода ледь знизав плечима, а старійшина примружив очі на знак розуміння. Хоча, насправді, це було їм обом не до тями. Диво сталося. Нижня поверхня Людмилиної стопи замастилася кіптявою та пилом, проте жодних опіків старійшини не помітили.
– Чиста! – повідомив Чоломир дружині і племені свій вирок, потім звернувся до дівчини:
– Йди тепер до Хорсової божниці, принеси небодержцеві птаха.
«Чиста, чиста…» – витягуючі шиї в бік Людмили загомоніли смерди. Кожний бажав подивитись, як виглядають її п'яти. Дівчина мовчки низько вклонилася князеві, неквапом рушила з току. За нею, наче гусенята за гускою потягнулися її брати-могитичі. Чоломир на мить замилувався на її рідкісну вроду: ясно-блакитні очі, темне хвилясте волосся й видовжені, м'яко окреслені лінії обличчя.
Наступна дівчина, також зі жрецького роду, майже без остраху ступила на випробувальне залізо. Щойно нога торкнулася криці, на кругленьке обличчя красуні вилізло здивування. Воно було щирим і радісним,
