style="font-size:15px;"> – Як це?!
– А отак! Буцімто божок спрямував уві сні до грецького володаря посланця у сяючих шатах – таких греки називають «янголами». Отой посланець і повідомив володаря, що Царгород обложено хоробрими русами. І напоумив терміново повернутися.
– Неймовірно… – третій гість замислено почухав потилицю.
– Не знаю, варяги, не знаю. Що мені розповіли, те саме я вам переказую… Отже, князь наш Осколд побачив, що то раніше його восьмитисячне військо оточувало Царгород, тепер же руські воїни опинилися нібито затиснутими між обложеним містом і вояками, яких привів додому грецький імператор. Якби наші воїни спробували підняти на списи місто, їм у спину вдарили б греки зі своїм володарем на чолі. І навпаки.
– Треба битися, завжди треба битися!..
Носій плаща не втримав скрикування, але одразу ж зніяковіло замовк, нібито бовкнув щось не просто зайве, але небезпечне.
– Я не воїн, а волхв, Волосів слуга, тож не знаю, чи вірно вчинив князь, – зітхнув Дрожко. – Подейкують, що багато хто з бувалих вояків наполягав на негайному розгромі Царгорода: мовляв, це мало справити гнітюче враження на грецьке військо, якщо його очолював навіть сам імператор…
– Але ваш князь не наважився на таке?…
– Князь Осколд вважав за краще повернутися додому, прийнявши від греків розкішні дари, а заразом і дивакувату, незбагненну віру в одного-єдиного божка, прибитого до схрещених дощок. Мовляв, цей божок завжди попереджає своїх підопічних володарів про можливу небезпеку – відтепер попереджатиме і його, Осколда.
– Цікаво говорите, дравіде, – носій плаща загадково посміхнувся, цмокнув крізь зуби і повторив: – Цікаво.
– Що ти маєш на увазі? – не зрозумів Дрожко. Гості обмінялися короткими поглядами, потім ватажок пробелькотав щось своєю уривчастою холодною мовою, а другий варяг пояснив:
– Алберт, який є головним серед нас, бажав би дізнатися, чи справді ставалося так, щоб ромейський божок, прибитий до схрещених дощок, попереджав вашого князя Хьоскульда про небезпеку?
– Нашого князя не Хьоскульдом звуть, а Осколдом, – з достоїнством уточнив волхв.
– У наших північних землях, якими правлять конунг Рюрик і ярл Хельґ, князя Києва-міста називають саме Хьоскульдом, не інакше…
– Не має значення, як називають його у вас. Називайте, як заведено у нас – якщо вже припливли в руські землі.
– Ти ж не любиш свого князя, дуже не любиш… – третій гість хитро примружився.
– Це також не має значення! – заперечив Дрожко значно рішучіше, після чого мимовільно зробив крок у бік варягів і навіть кулаки стиснув. – Князь наш Осколд є нащадком великого славетного Кия, першого з князів руських земель, благословенних і захищених Перуном, Хорсом, Дажбогом, Стрибогом, Волосом, Сварогом, Сімарглом, Мокошею, Ладого…
– Відцурався твій Хьоскульд від усіх богів ваших! А вони, між іншим, є богами його пращура – найпершого тутешнього князя
