заповіт нещодавно померлого конунга Рюрика.
– То північний володар Рюрик помер?
– Так. І перед смертю заповів своєму родичеві – ярлу Хельґу Орварду сісти з дружинниками на лодії, щоб приплисти Данапром-рікою до Києва-міста і відновити тут утрачену справедливість.
– Про яку втрачену справедливість йдеться, варяже?! Поясни, будь ласка.
– Нам доручено скинути з престолу Києва-міста самозваного князя Хьоскульда, щоб на його місці утвердився…
– Самозваного князя Хьоскульда?!
Корята був здивований настільки, що не зміг промовчати й дослухати до кінця дивне пояснення молодшого дружинника.
– Справді, що за дурниці ти верзеш, варяже? – це вже запитував Торчин, також вкрай здивований.
– Ваш князьок Хьоскульд є самозванцем…
– Наш князь Осколд є прямим нащадком славетного Кия – першого князя нашої землі, засновника Києва-міста, де він правив спільно із братами Щеком та Хоривом. Від нього і йде княжий рід наших правителів.
– А ми стверджуємо, що наш славетний конунг Рюрик колись послав одного зі своїх полководців – оцього самого Хьоскульда на прізвисько Нерішучий походом до ромеїв. Проте полководець не виконав священної волі конунга: діставшись Києва-міста, він підступно вбив вашого князя Осколда, щоб княжити замість нього.
– Вбив?! Нашого Осколда?!
Вишата і Нажир здивовано перезирнулися.
– Так, дравіди, вашого князя було вбито, а замість нього у Києві-місті утвердився підступний вбивця – вікінг Хьоскульд Нерішучий, якого ви помилково іменуєте Осколдом. Відтоді вашу землю спіткали великі нещастя.
– Але перш ніж померти, непереможний конунг Рюрик довідався про несправедливість, що сталася багато років тому у Києві-місті. А довідавшись, доручив своєму родичеві – хороброму ярлові Хельґу Орварду, відновити лад і спокій на склавинських землях уздовж Данапра.
– От із чим ми прийшли до вас, дравіди.
– Так-так, ми відновіть правда! Розумній дравіди і буйний вікінгі, – кивнув Алберт Валссунґ на знак підтвердження й хитро посміхнувся у пишну бороду. – Ми, ви. Правда.
Ніяк не второпаю, про що ви торочите, яка це така варязька правда?! – знову заговорив Лютень. – Всі ж знають, що наш князь Осколд…
Тут Дрожко, втративши терпець, вигукнув до господаря оселі з докором:
– Лютню! Невже настільки важко второпати, що саме вони пропонують?!
Але тієї ж миті Перунів волхв і сам усе зрозумів:
– Стривайте, стривайте… Отже, варяги пропонують нам визнати, що князь Осколд насправді зовсім не є нашим князем Осколдом? Що він не Києвого роду, а чужої варязької крові?!
– Нарешті ти зрозумів, дравіде! – зрадів один з молодших дружинників.
– Підтвердьте, що ваш князь Осколд є вікінгом Хьоскуль-дом Нерішучим, а все інше ми беремо на себе, – додав другий молодший дружинник.
– Що-о-о?!
– З якої це ласки?!
– Не бувати
