не перебільшить покаянну жертву Сина Божого. А тому цю жертву необхідно принести – бодай заради утихомирення такої огидної диявольської виразки, як гординя!..
І от тепер у словах варязького посланця Осколд уловив несподіване перегукування з мотивами недільної проповіді. Цікаво, чим іще можна пояснити настільки дивний збіг, як не промислом Божим?! Йому, руському князеві древнього Києва-міста, пропонують принизитися до подорожування на дніпровський притик. Його єство, сповнене гордині, щосили протестує. Що ж, от і видається слушна нагода приборкати, розіп'яти у власній душі (як висловився б єпископ Михаїл, розіп'яти поруч із Сином Божим) цей огидний дарунок духа нечистого – непомірно роздуту пиху, замішану на гордині й щедро здобрену самолюбством… і навіть самозакоханістю!
Отже, вирішено: він прийме запрошення варязьких гостей і завтрашнім ранком приїде до них на дніпровський притик.
– Гаразд, можеш передати своєму ватажку Ольґові, щоб завтра чекав на мене і приготував приношення, достойне князя могутньої Руської землі, – мовив Осколд, коли присутні у гридниці дружинники почали обережно виявляти ознаки стурбованості надто довгим мовчанням. Молодий варязький купець шанобливо вклонився і, не проронивши більше ані звуку, вийшов геть.
Як сказано, так і зроблено: завершивши усі найнеобхідніші вранішні справи, Осколд наказав осідлати коня, щоб спуститися Боричевим узвозом[33] з княжого міста вниз на Поділ і далі – на дніпровський притик. Його супроводжував відданий воєвода Дір, якому князь вирішив подати приклад утихомирення власної гордині.
І треба ж такому статися: перед самісіньким від'їздом на княжий двір прибіг захеканий посланець єпископа Михаїла з дуже дивним попередженням! Мовляв, сьогодні вночі його святості наснився тривожний сон. Буцімто з небес і на княжий двір, і на церкву Святого Миколая, і навіть на єпископське подвір'я пролилися замість звичайного дощу потоки бруду й нечистот, а замість граду з криваво-червоних хмар на землю падали драні шматки живого, ще теплого м'яса і клапті шкіри! Князь же Осколд особисто виловлював з брунатних потоків ще тепле м'ясо, їв сирим і запрошував скуштувати цю огидну страву всіх наближених до себе людей, включаючи самого єпископа Михаїла!!!
Отакий дивний, дивний сон…
– Лишайся вдома, княже! Сиди й молися, молися невпинно до самої темної ночі, бо інакше лихо спіткає і тебе, і всіх нас, – благав переляканий єпископський посланець, вчепившись за стремено княжого коня. Втім, Осколд виявив повну рішучість здійснити задумане, бо відіпхнув ченця геть влучним ударом черевика у плече і мовив зневажливо:
– Єпископові варто пригадати його ж власні настанови щодо отаких снів, так і передаси йому! – ляснув долонею по шиї коня. Слідом за князем подвір'я полишили воєвода й десяток піших гриднів.[34]
– Що скажеш на все це? – звернувся Осколд до Діра. Той лише плечем пересмикнув, але промовчав. І про всяк випадок, трохи притримав вудила свого коня, щоб їхати
[xxxiii] Нині Андріївський узвіз Києва.
[xxxiv] Особисті охоронці князя.
