мати під своєю рукою слухняних рабів. Для того й почав насаджувати серед підданих рабську віру ромейську… Ну, що скажете на це, обдурені склавини?…
При цих словах варязького ярла руки з сулицями нарешті опустилися додолу. Тоді Хельґ Орвард звернувся до волхвів:
– Нумо хапайте цього самозванця і зніміть із нього сорочку! Подивимось, чи є під нею родимка…
Волхви одразу схопили князя, й хоч як він пручався, заламали руки йому за спину, рвонули комір вишитої хитромудрим візерунком лляної сорочки. Наступної ж миті натовпом прокотилася хвиля ремствування: всі побачили на грудях Осколда сонцеподібну родимку! Просто навпроти серця.
– Що ж, обдурені склавини, ось і підтвердився мій другий доказ, стільки років приховуваний Хьоскульдом Нерішучим – зрадником славетного конунга Рюрика. Дивіться всі, уважно дивіться!
Волхви кілька разів повернули князя на всі боки, щоб усі витріщаки добре побачили все.
– Княже!.. – тільки і зміг пробелькотати вкрай розгублений воєвода Дір.
– У мене завжди була ця родимка, від самого народження… – спробував виправдатися Осколд, та Хельґ Орвард перервав його:
– Так, Хьоскульде Нерішучий, родимка була завжди, я це знаю: підступний Локі[36] помітив тебе від народження. А тепер і ошукані тобою склавини знають приховувану багато років правду… Нумо підведіть його до мене, дравіди!
Волхви слухняно підвели бранця до ярла.
– На коліна!!!
Князя поставили на коліна. Тоді Хельґ Орвард звернувся до малолітнього Інґвара:
– Ну що ж, княжичу, ти є справжнім спадкоємцем свого батька – славетного конунга Рюрика. Скажи нам усім, як вчинити зі зрадником?
– Смерть йому! – вигукнув хлопчина тоненьким малечим фальцетом.
– Справедливе рішення, достойне справжнього вікінга. Молодець, Інґваре, я тобою пишаюся!
Ярл зробив рішучий крок до оточеного волхвами Осколда і замахнувся мечем.
– Люди, я!..
Меч Хельґа Орварда ввійшов в оголені груди бранця, розсік сонцеподібну родимку, простромив біле тіло й виийшов зі спини. Княжа кров бризнула на втоптану землю дніпровського притику. Натовп перелякано зойкнув, побачивши швидкість і невідворотність варязького правосуддя.
– Гаразд, а з цим що робити? – ярл указав закривавленою зброєю на Діра. Не очікуючи розпоряджень, молоді гридні покидали на землю списи, накинулись на воєводу, обеззброїли його й підтягнули до місця, де холонув труп Осколда. Хельґ Орвард запитально глянув на малолітнього Інґвара.
– І йому смерть! – хвацько вигукнув хлопчина. Наступної миті закривавлений воєвода приєднався до свого господаря.
– Ну от, склавини, справедливість нарешті взяла гору, – задоволено мовив ярл, повільно оглядаючи принишклий натовп. У душі Хельґ Орвард торжествував: його хитромудрий задум спрацював настільки бездоганно, що кращого годі й бажати – князь Осколд мертвий,
[xxxvi] Скандинавський бог-облудник.
