вікінга Хьоскульда Нерішучого, який не виконав волю свого господаря, ми замінимо сином нещодавно померлого конунга Рюрика – і його, і нашого господаря.
– А де він, син цей?
– Малолітній княжич Інґвар приплив по Данапру-ріці до Києва-міста на одній із наших лодій.
– Тож Інґвар цей?…
– Княжич перебуває під невсипущою охороною шведських дружинників і під безпосереднім доглядом норвезького ярла Хельґа Орварда, чоловіка сестри конунга Рюрика.
– Отже, і цей ваш князь Хельґ…
– Він заприсягнувся всіляко опікати малолітнього княжича Інґвара, доки Рюриків син не виросте хоробрим воїном. Коли усунемо Хьоскульда Нерішучого…
– ЯКЩО зможете усунути нашого князя Осколда! – виправив дружинника Корята.
– Ні-ні, дравіде, помиляєшся: не якщо, а КОЛИ усунемо Хьоскульда Нерішучого, ярл Хельґ Орвард княжитиме у Києві-місті до досягнення Інґваром повних літ чоловіка. А потім передасть княжіння справжньому Рюриковому нащадку, а не цьому вискочці Хьоскульду Нерішучому.
– Таким чином, і сам княжич Інґвар, і його опікун Хельґ перебувають у безпосередній близькості звідси? – про всяк випадок уточнив Лютень.
– Вони тут, з нами. Ти вірно зрозумів, дравіде, – підтвердили дружинники. Потім один з них додав, ввічливо вклонившись носієві плаща:
– До речі, тут перед тобою стоїть Алберт Валссунґ, один з довірених командирів Хельґа Орварда, який уславився участю в усіх походах свого ярла.
Бородань недбало кивнув і грізно прорипів:
– Я меч служити Хельґ Орвард весь життя, весь дух… душа і весь кров.
– Гаразд, гаразд. Це добре, – кивнув Лютень. – Але скажіть тепер от про що: чим ви доведете, що наш князь Осколд не є Києвим нащадком? Яким чином збираєтесь упізнати в ньому вашого біглого варяга Хьоскульда? І не просто упізнати, а таким чином, щоб усі вам повірили…
– А оце, дравіде, залежить від тебе і твоїх товаришів.
– Тобто?… – насторожився Перунів охоронець.
– Доведіть на ділі, що довіряєте нам. Скажіть, чи часом не чув хтось із вас про якусь приховану прикмету на тілі вашого князя?
І дружинник криво посміхнувся. Другий дружинник і варязький ватажок кивнули і також посміхнулися. Ага, он до чого вони хилять!..
Волхви здивовано перезирнулися, як раптом Чудин мовив непевно:
– Довелося якось почути від мого попередника, що-о-о…
Він замовкнув, наморщивши чоло й ворушачи пишними вусами. Всі напружено очікували.
– Ну, дравіде, то що ти чув… – не витерпів нарешті один з молодших дружинників.
– Що у князя Осколда під сорочкою… майже на тому місці, де серце…
– Ну?!
– Ти ні хотіть бог ромей або хотіть? – дещо підозріло спитав носій плаща.
– У князя Осколда на тому місці, де серце, нібито є червона родима плямка, схожа на сонце. Мій попередник
