поступово. Тому він вийшов на вулицю, натиснув на камінь свого перстню, і перенісся в будинок батьків.
Тед, його батьки і сестра жили в Шотландії, в селі для чарівників, але вже розсекреченому. Називалося воно Слітрент. Батько Теда, містер Френсіс Спенсер, – лікар, високий смаглявий чорнявий чоловік сорока трьох років з карими очима. Серед його пацієнтів були як чарівники, так і звичайні люди. Мама Теда – місіс Джейн Спенсер, сорокарічна мініатюрна блондинка з блакитними очима, – фармацевт. В її розпорядженні була невеличка ділянка землі, де вона вирощувала різні чарівні рослини, а потім з них варила зілля. Цим заняттям вона захоплювалася ще зі шкільних років. Чоловік високо цінував здібності своєї дружини і постійно користувався плодами її праць у своїй практиці. З сестрою Теда, Лілі, ми вже познайомилися. Як було відмічено, і Тед, і Лілі більше були схожі на батька, ніж на матір. Це була дружна, любляча один одного сім'я.
Тед увійшов в будинок. Всі були в зборі і дивилися телевізор. Першою його помітила Лілі.
– Тед, ти вже повернувся? Так швидко?
– Усе добре любий? – занепокоїлася місіс Спенсер.
– Так, все відмінно, – Тед сіл на вільне крісло, – завтра я починаю працювати в Британському музеї. І у мене буде своя невелика квартира в Лондоні, – в його голосі звучала радість.
– Чудово! Значить, Магістр виконав свою обіцянку, – сказав містер Спенсер.
– Звісно. Він же Магістр. Я хотів би зібрати деякі речі і перемістити в свою квартиру.
– Я тобі допоможу, – запропонувала місіс Спенсер.
– Дякую, мамо. І я хотів би попросити деякі продукти і трохи грошей, поки не отримаю зарплату. Можна? – Зараз, коли йому вже вісімнадцять, Теду було незручно просити у батьків гроші, хоча ті йому ніколи ні в чому не відмовляли.
– Тед, про що мова, ти ж наш син! І завжди можеш звертатися до нас по допомогу, – відповів йому батько.
Збори пройшли швидко, і ввечері Тед був вже в своїй новій квартирі. Так як повечеряв він вдома, весь його час пішов на те, щоб поставити в холодильник продукти, розкласти по місцях свої речі і зателефонувати Джеффрі.
Годинник показував десять, коли Тед, знесилений квартирними турботами, набрав номер друга. Джеффрі підняв трубку.
– Привіт, Джефф, ти ще не спиш?
– Тед, який сюрприз! Я вже було подумав, що ось, школу закінчив і забув свого друга. А я тобі дзвонив, але тебе не було вдома.
– Правда? Мені ніхто нічого не сказав. Я тобі дзвоню зі своєї нової квартири, а завтра я починаю працювати.
– Правда? Здорово! Можна до тебе?
– Звісно. Тільки завтра. Я вмираю від втоми. Як просувається підготовка до вечірки? Чи ти вже забув?
– Що ти! Саме тому я тобі дзвонив. У п'ятницю о восьмій вечора я чекаю тебе.
– Я прийду. А…
– Елліс теж обіцяла. Ти ж це хотів запитати?
– Так. Це. Уявляєш, я сьогодні в Магістраті зустрів її батька.
