півострову Індостан.
– Що таке? Де капітан Бертон?!
– Я не капітан Бертон, – миттю відгукнувся Джон Манґлс. – І наше судно – не «Шотландія»!
Здавалося, ученому перепинило мову. Якусь мить приголомшений Жак Паганель розпачливо дивився то на лорда Гленарвана, то на леді Елен і Мері Ґрант, погляди яких виразно свідчили про щире співчуття, далі на Джона Манґлса та на майора, незворушного й усміхненого, як завше. Далі, знизавши плечима, він вигукнув:
– Що за дурний розіграш!
Тієї-таки миті його погляд зупинився на колесі штурвала, де мідно виблискував напис: «ДУНКАН. ҐЛАЗҐО».
– «Дункан!» – скрикнув у відчаї Паганель, а далі збіг по трапу й мерщій побіг до своєї каюти.
Тільки-но вчений покинув палубу, як усі присутні, крім майора, зареготали; навіть вахтові матроси – й ті не змогли стримати сміх. Справді, сісти замість потяга, що прямує до Едінбурга, на потяг у Дамбартон це одне, а переплутати судна й вирушити до Чилі, намагаючись потрапити до Індії, – це щось нечуване, найвища міра неуважності!
– Не дивно, адже Жак Паганель відомий учасник подібних халеп, – зауважив лорд Гленарван. – Утім, це жодним чином не заважає йому залишатися видатним ученим і одним із найкращих географів нашого часу.
– То що ж нам робити з цим неборакою? – засмучено сказала леді Елен. – Як я розумію, не повеземо ж ми його з собою до Патагонії?
– А що нам заважає? – спокійно мовив Макнабс. – Якби він, скажімо, сів не в той потяг, то чи змінював би машиніст через кожного роззяву-пасажира свій маршрут?
– Так, але в такому разі він міг би зійти на найближчій станції, – заперечила леді Елен.
– Він і зараз може так зробити, якщо побажає: зійде на берег у першому ж порту, – сказав Гленарван.
Тим часом невдаха Паганель, переконавшись, що весь його багаж на яхті цілий та неушкоджений, знову з’явився на палубі, весь час повторюючи те саме, таке прикре для нього, слово: «Дункан»! Насилу заспокоївшись, він підійшов до лорда Гленарвана.
– І куди ж прямує ваш «Дункан»? – спитав географ.
– До Америки, мосьє Паганель. У порт Консепсьон.
– Чилі! – вигукнув учений. – Боже милосердний, моя експедиція!..
– Але ж, мосьє Паганель, не варто втрачати надію, – Гленарван спробував його заспокоїти, – все буде добре. Насправді ви згайнуєте не надто багато часу, та й річка Яру-Дзангбо-Чу нікуди від вас не подінеться. Послухайте, незабаром ми зробимо зупинку на острові Мадейра, і там ви зможете пересісти на судно, що йде до Європи.
– О, я дуже вдячний вам, сер! Нехай і так, мушу з цим змиритися. Це ж треба! Тільки зі мною могло таке статися! – не міг заспокоїтися Паганель, і раптом згадав: – А моя каюта на «Шотландії»?
– Я б радив вам на якийсь час забути про «Шотландію».
Несподівано Паганелю спала на думку якась ідея.
– Хотів би зробити вам одну
