сказати, що ладні висісти на берег під такою зливою? – стривожено мовила леді Елен.
– За себе, мадам, мені нічого хвилюватися, а от мій багаж і прилади в небезпеці: адже все може загинути.
– Небезпека існує тільки в момент висадки, – сказав лорд Гленарван, – але у Вілла-Прая ви зможете непогано влаштуватися. Там, щоправда, бруднувато, та й сусідити з мавпами й свинями нелегко, але ж такому досвідченому мандрівникові як ви вередувати не випадає. Сподіваюся, що за якихось сім чи вісім місяців вам пощастить відплисти до Європи.
– Сім або й вісім місяців! – скрикнув вражений Паганель.
– Саме так, друже, не раніше. У сезон дощів кораблі рідко підпливають до островів Зеленого Мису. Але ж для вас це не буде гайнуванням часу, чи не так? Архіпелаг іще недосить вивчений, тут є над чим попрацювати.
– Ви могли б дослідити місцеві річки, – підказала леді Елен.
– Тут немає й ніколи не було річок, мадам, – буркнув географ.
– У такому разі поцікавтеся тутешніми лісами, – докинув Макнабс.
– Ліс, пане, – це дерева, а дерев тут теж немає.
– Приємна місцина, що й казати! – підсумував майор.
– Далебі, вам краще було висісти ще на Мадейрі, – сказав лорд Гленарван.
Учений секретар Паризького географічного товариства похмуро зиркнув на Гленарвана.
– Дорогий лорде, – спитав він, – де ви збираєтеся зробити наступну зупинку?
– Тепер уже не раніше Консепсьона.
– Сто чортів! Я тільки й роблю, що віддаляюся від Індії!
– Зовсім ні: щойно ми обігнемо мис Горн, «Дункан» відразу почне наближатися до цієї країни.
– Спритно, сер! Ви справжній мастак, сер! – із посмішкою вигукнув Паганель. – Ось аргумент, який ніколи не спав би мені на думку!
– До того ж золоту медаль Географічного товариства, шановний Жаку, – вів далі Гленарван, – можна однаково заслужити і в Кордильєрах, і в горах Тибету.
– Мені це відомо, дорогий лорде. До того ж я нітрохи не сумніваюся, що Географічне товариство так само охоче відрядило б мене до Патагонії, як і до Індії, але ця ідея, на жаль, дещо спізнилася…
– А чи не вирушити вам разом із нами, мосьє Паганель? – несподівано запропонувала леді Елен.
– Мадам! А як же моє завдання?
– Між іншим, ми пропливатимемо Маґеллановою протокою, – улесливо мовив Гленарван. – А крім того, побуваємо в порту Голоду…
– Порт Голоду! – сплеснув руками вчений. – Порт, занесений у всі літописи географічних досліджень!
– І головне, мосьє Паганель, – вела далі Елен, – ваша участь в експедиції уславить Францію не згірш Шотландії. Та й справжній географ, безсумнівно, стане нам у пригоді, а що може бути благородніше, ніж допомога науки людяній справі. Якщо вже доля привела вас на борт «Дункана», просто – зостаньтеся на яхті!
– Я второпав, – пробурмотів француз, –
