дивуватися капітану Джонові Манґлсу. І не тільки тому, що його назвали чужим ім’ям, а й дивній появі на борту судна нового пасажира.
– Дозвольте потиснути вашу мужню руку! Мені здалося це нетактовним у момент відплиття, коли навколо було стільки метушні. Але сьогодні…
Джон Манґлс мовчки подивився на стюарда, потім на незнайомця.
– …Але сьогодні, дорогий капітане, – вів своєї дивак, – ми з вами вже майже друзі, так? Чи задоволені ви зі своєї «Шотландії»?
– Даруйте, про яку «Шотландію» ви весь час торочите? – промовив нарешті Джон Манґлс.
– Як?! Про чудове судно «Шотландія», на якому ми з вами маємо щастя зараз перебувати. Скажу вам, я багато втішних відгуків чув про «Шотландію» і про її чудового командира, капітана Бертона! Ви випадком не родич легендарного африканського мандрівника Бертона? Ця надзвичайно відважна людина…
– Сер, я не родич не тільки мандрівника Бертона, а й самого капітана Бертона, – сухо мовив Джон Манґлс.
– Е-е… – Пан на мить застиг, забувши закрити рота. – То я, виходить, маю честь розмовляти з містером Берднессом, помічником капітана?
Джон Манґлс уже майже здогадався, що сталося, коли раптом на палубі з’явилися лорд Гленарван, леді Елен та Мері Ґрант.
– А, от і пасажири! Сподіваюся, містере Берднесс, ви познайомите мене! – вигукнув незнайомець і, не чекаючи відповіді, подався просто до Мері Ґрант. – Місіс… – посміхнувся він. – Міс… – Чоловік уклонився леді Елен. – Сер… – нарешті він помітив лорда Гленарвана, – я прошу не судити мене за те, що називаю своє ім’я сам, та пусте – адже в морі не до етикету. Сподіваюся, подорож на пароплаві «Шотландія», до того ж у товаристві таких чарівних пані, здасться нам недовгою та вельми приємною.
Ні леді Елен, ані міс Ґрант не промовили жодного слова. Обидві не могли збагнути, яким чином ця людина опинилася на палубі «Дункана».
– Сер, – стримано сказав Гленарван, – з ким маю…
– Так, даруйте мою неуважність, я – Жак-Еліасен-Франсуа-Марі Паганель, секретар Паризького географічного товариства, член-кореспондент географічних товариств Берліна, Лейпціга, Лондона, Петербурга та Нью-Йорка, почесний член Королівського географічного товариства. Словом, я та людина, що двадцять років вивчала географію як кабінетний учений і нарешті вирішила пізнати її на практиці. Зараз я прямую до Індії, щоб завершити працю великих мандрівників минулого.
7
Куди прямував Жак Паганель
Авжеж, лорд Гленарван знав, хто перед ним, – ім’я та заслуги шановного Жака Паганеля були добре відомі в науковому середовищі, тому Гленарван приязно потис руку нежданому гостю.
– А зараз дозвольте мені, мосьє Паганель, – сказав лорд, – поставити вам одне запитання.
– Будь ласка, хоч дві дюжини, сер, – добродушно одказав географ.
– Ви сказали, що піднялися на борт цього судна тридцять шість годин тому?
– Так, сер, позавчора, о восьмій вечора. Зійшовши з потяга, я сів до екіпажа й
