Діти капітана Ґранта. Жуль Верн
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Діти капітана Ґранта - Жуль Верн страница 5
Едвард Гленарван мав тридцять два роки. Це був високий на зріст кремезний чоловік із різкими й мужніми рисами обличчя, проте очі його завжди сяяли лагідністю. Лорд зажив слави благородної та відважної людини, багато хто вважав його схожим на героїв стародавніх шотландських балад.
Усього три місяці тому він одружився з дочкою відомого мандрівника Вільяма Таффнелла, який став жертвою жадоби до географічних відкриттів. Лорд познайомився з чарівною Елен, самовідданою й сміливою дівчиною з надзвичайними блакитними очима, невдовзі після смерті її батька, коли вона самотньо жила в рідній домівці в Кілпатріку. Гленарван із першого погляду зрозумів, що двадцятидворічна Елен буде йому чудовою, вірною дружиною, і негайно обвінчався з нею. Лорд не помилився – вона покохала чоловіка безмежно, а навколишнім фермерам та слугам у маєтку так сподобалася молода господиня Малкольм-Кастла, що вони називали її не інакше як «наша добра пані».
Молоде подружжя почувалося цілком щасливим в оточенні дикої природи гірської Шотландії. Молодята часто гуляли в затінку дубових і кленових алей, берегами озер, долинами, де іноді ще можна було почути старовинні шотландські пісні, або блукали серед прадавніх руїн, де кожен камінь міг повідати про славетну історію цього дивовижного краю. Та лорд Гленарван ані на мить не забував, що його молода дружина – донька видатного мандрівника, тож напевно мала б успадкувати батькове захоплення далекими мандрами. Заради цього й було побудовано яхту «Дункан» – його подарунок для Елен.
Зараз леді Елен не засмутилася через поспішний від’їзд Едварда до Лондона, хоча вона й не любила розлучатися з чоловіком. Та й у телеграмі, яку вже назавтра було доставлено, сповіщалося про його швидке повернення, але потім надійшов лист, із якого Елен дізналася, що лорд затримується, бо в справі виникли певні труднощі. Наступного дня поштар приніс нового листа, в якому лорд Гленарван висловлював надзвичайне невдоволення поведінкою чиновників Адміралтейства.
Був вечір, леді Елен саме сиділа у вітальні, коли управитель замку Хальбер спитав її, чи не побажає вона прийняти юну дівчину та хлопчика, які вперто добиваються зустрічі з лордом Гленарваном.
– Це хтось із місцевих? – спитала Елен.
– Ні, – відповів управитель. – Вони дісталися потягом до Баллоха, а звідти пішки прийшли до Люсса.
– Гаразд, Хальбере, запросіть їх до мене, – наказала леді Елен.
Невдовзі до вітальні ввійшли молодесенька дівчина з хлопчиком. Вони були дуже схожі між собою, тож відразу було зрозуміло, що це брат і сестра. Дівчині було років шістнадцять і її вродливе, стомлене обличчя з першого погляду на неї приваблювало, а бідний, але охайний одяг викликав співчуття. Хлопчик років дванадцяти стискав її руку з такою рішучістю, що було зрозуміло – він цілком серйозно вважав себе захисником сестри. Опинившись