але досить недовгий час. У середині серпня вона прибула до Бадена на лікування, там ми і познайомились. У нас виявилось багато спільного: ми обоє любили поезію і живопис, тому годинами могли проводити разом, цитуючи Шіллера чи Байрона. Блукали разом по вулицях міста, і вона час від часу зупинялась, щоб зробити замальовки у своєму блокноті. Алоїза була талановитим графіком…
Тут промовець тяжко зітхнув і нервово затягнувся цигаркою. Самковському навіть здалося, що на його очах зблиснули сльози. Той справді потер очі рукою і продовжив:
– Коли довелося прощатися і повертатись їй до Лемберга, а мені до Відня, ми дали один одному обіцянки невдовзі побачитись знову. Та ледве прибувши додому, я побачив на столі телеграму від Алоїзи, в якій вона повідомляла, що забула в баденському пансіоні свої сережки. Я добре пам’ятав їх, вони дістались їй від матері і були надзвичайно для неї дорогими. Алоїза просила мене повернутися в Баден і привезти їх до Львова. Тут ми мали зустрітися в готелі «Три корони».
Отож, прибувши сюди вчора, я зняв там покої і вирішив трохи перепочити з дороги. За годину в двері постукав кельнер і разом з пляшкою вермуту приніс мені записку від неї. Алоїза писала, що зупинилась у покоях під номером 39 і просила зайти до неї близько десятої вечора…
Тепфер знову підніс до рота цигарку, але цього разу смакував нею так довго, що Вістович не витримав і попросив продовжувати розповідь.
– Я почувався надзвичайно щасливим, тому відкоркував пляшку і трохи випив. Приблизно о пів на десяту хтось знову постукав у двері. Я відчинив, гадаючи, що це хтось із готельної обслуги, але на порозі побачив високого чоловіка, загорнутого в промоклий плащ. Капелюх його був глибоко насаджений на чоло і ховав обличчя… Далі не пам’ятаю нічого. Здається, він мене вдарив, і я знепритомнів. Коли прийшов до тями, почув від вас цю звістку…
Комісар і його підлеглий мовчали, тож Тепфер гадки не мав, повірили вони йому чи ні.
Нарешті Вістович озвався:
– Скажіть мені, Франце, чи панна Вольфович лікувалась від якоїсь певної хвороби? Чи прибула на води профілактично? Ви ж мусили хоч би раз про це говорити.
– Вона сказала, що її бентежить дещо, від чого вона б хотіла позбутися в Бадені, але не називала це хворобою. Більше я не допитувався, – сказав Тепфер.
– Ми перевіримо це тут, – сказав Самковський і нашкрябав щось у записнику.
Вістович кивнув.
– Чи були ви з нею на сеансі Вінцента Гаусмана? Другого вересня він виступав у Бадені, – запитав він знову.
– Вона ходила туди сама, – відповів Тепфер, – у мене в той день розболівся шлунок…
– І які були її враження?
– Здається, їй сподобалось. Алоїза навіть хотіла потрапити на його сеанс у Львові.
Комісар підвівся і знову пройшовся по палаті.
– Ви, як коханець панни Вольфович, мусите знати одну річ, – сказав він, – чи під час статевого акту у неї були незвичні бажання? Чи просила вона, наприклад, її відшмагати?
Франц
