Цілодобово сидіти в квартирі негоже. Але виходити на вулицю Лесику не хотілося.
– А що коли Сєдаков мене побачить?
– Не бійся. Я його заспокою. – Степан дістав з під джинсової курточки пістолет і, тримаючи його на своїй широко розкритій долоні, продемонстрував зброю товаришеві.
– Ого! – від подиву Лесик закотив очі кудись в сторону. – Бачу у вас серйозні плани. Надіюсь не…
Тут Вадим смикнув Петра за руку і приклав палець до своїх уст, показуючи щоб той стулив собі пельку.
Петро Лесик заглянув у шафу і почав звідти вигрібати одяг. Хвилин за десять вони вже міряли кроками Співоче поле.
Ліниве сонечко, час від часу виглядаючи з поміж сивих хмар, свої теплі промені посилало на землю, але якось без особливого ентузіазму. І як для середини липня, то це добре. Надворі було досить тепло, але зовсім не спекотно. Цікаво, що навіть у таку оптимальну для прогулянок пору, у парку було не надто людно.
Хлопці без особливих труднощів знайшли собі лавочку, сидячи на якій, можна було б спокійно обсудити усі навіть найпотаємніші питання.
– У Гарника є хороший план. – нагадав Каратаєв і таким чином дав зрозуміти, що серйозна розмова почалася.
– Ага. Я вже бачив. – Лесик гірко всміхнувся, вказуючи на те місце де у Стьопи був захований пістолет. Видно, він відчував чим діло пахне і був не в захопленні від таких намірів.
– Це ти бачив лише заспокійливе для Сєдакова. А план у мене дещо інший. – зображаючи свою фірмову білосніжну посмішку, задоволено повідомив Гарник.
Мабуть, служба в армії все ж таки має свої позитивні моменти. До призову у військо у Степана були жовті зуби. За два роки він їх гарно відшліфував і тепер щоразу із задоволенням демонстрував, засвідчуючи про свій хороший настрій.
– Я так розумію, що Каратаєв уже в темі, і тобі залишилося вламати лише мене? – запідозрив Лесик.
– А ти молодець. Мислиш правильно. – Степан похвалив товариша, але замість того, щоб перейти до суті розмови, поцікавився. – Як ти дивишся на те, щоб заробити… – Гарник примружив праве око, прикидаючи скільки ж можна буде заробити, а потім додав. – десь так тридцять тисяч доларів. Можливо навіть трохи більше.
– Ти знову хочеш вкрасти машину? – в очах у Лесика поселилася іронічна посмішка.
До армії Гарник промишляв крадіжками автомобілів і власне пішов до війська лише тому, щоб не потрапити до тюрми. Але це вже стара історія.
На іронію Лесика зачинатель темної справи відповів цілком серйозно:
– Мислиш правильно. Але не довго. – зазначив Степан. – Подумай сам. Тридцять тисяч доларів для тебе. А нас троє. То скільки має коштувати ця машина? І чи реально десь пропхати таке дороге крадене авто?
– Так я ж не знаю, що в тебе на умі. Невже хочеш замахнутися на якийсь банк?
– А це вже ближче до суті. Тобі цікава ця тема? – запитав Гарник, оглядаючись довкола чи бува до них не підкрадаються якісь зайві
