то вісімсот – гарантовано. А зарплата у них велика, в середньому десь близько пів штуки. На загал якщо півмільйона на місяць не назбирається, то десь близько коло того. Так що по тридцять тисяч доларів на брата можна взяти гарантовано. Якщо й не більше…
– І що по такі гроші відправляють солдатів з незарядженою зброєю?… – сумніви то покидали Лесика, то знову закрадалися в його душу.
– А хто знає, що у солдатів зброя незаряджена? Це ж державна таємниця. – хитро посміхнувся Гарник. – У керівництва частини розрахунок на те, що більшість грабіжників відлякує наявність зброї у руках солдатів. А якщо хтось по серйозному вирішить зірвати цей куш, то тут і зброя не допоможе. Тож у нас є шанс скористатися цим і легкою кров’ю здобути гроші. Як ти дивишся на це? – Гарник звернувся до Каратаєва.
– Не впевнений чи у нас ще колись буде така можливість? – зізнався Вадим, поглядаючи на Лесика.
– Не знаю. – засумнівався Петро. – Але ж у офіцера пістолет все ж таки заряджений.
– Це дрібниця. – Гарник махнув рукою. – Одного офіцера можна нейтралізувати. А солдати й самі повтікають.
– У тебе усе так просто. – здивувався Лесик, похитуючи головою. – І де це ти плануєш робити? Біля банку? Так там своя охорона – це раз. І по-друге, побачать щось не те, і відразу ж ментів викличуть.
– Ти за це не переживай. Я знаю тихе місце де можна їх брати з грішми. Але ці деталі будемо обговорювати лише в разі твоєї згоди.
– У тебе усе просто і легко. Але мені треба подумати. Це ж пограбування. – важко зітхнув Лесик. – Якщо якийсь прокол, то ніякими грішми тоді від тюрми не відкупишся.
– Якщо братися за цю справу, то потрібно братися вже. – заявив Гарник.
– А до чого така поспішність? – Петро звів плечима.
– Тому що останнім часом склалася в частині така традиція, що по гроші кожного місяця їздили 20 числа. Раніше були затримки з зарплатою, то не було конкретно визначеної дати, коли їздили у банк. За останніх 4 місяці склалося так, що 20 числа – це день видачі зарплати в частині. Тому нам якщо братися за це діло, то маємо на все про все – лише 5 днів. Якщо прошляпимо, тоді доведеться наступного місяця чекати. Але боюся, що хороша традиція з часом може змінитися. Де гарантія що гроші завжди видаватимуть у чітко визначений день?
– Не знаю. Спокуслива пропозиція, але мені все одно треба подумати. Я можу взяти два дні на роздуми?
Гарник і Каратаєв переглянулися.
– Можеш. – мовив Гарник. – Але не довше. Бо нам іще потрібно буде продумати деякі деталі плану захоплення інкасаторів. Ну і для здійснення пограбування теж треба ретельно підготуватися.
Розділ 2
Перед тим як розбігтися Гарник, Лесик і Каратаєв вирішили сполоскати горло. У їхніх кишенях поки що гуляв вітер, а тому на щось крутіше, ніж «Овочевий», вони наразі не були спроможні. Хоча, якщо чесно, то десь в глибині душі, хлопці, усі троє
