їхнього дитинства. Вадиму було байдуже що пити. Лесик більше надавав перевагу «чернігівському», а Гарник належав до числа тих людей, які готові вживати що завгодно, але головне, щоб місцевого розливу. Тож усі мусіли слідувати за лідером. Тому й зупинились на «микулинецькому».
У компанії друзів страх Лесика трішки притупився, у подумках він менше згадував про Сєдакова. Натомість в голові постійно крутилася спокуслива пропозиція, яку сьогодні подали товариші. Після випитого пива у хлопця трапився ще більший приплив хоробрості. Проте, коли біля 23-ої школи обоє друзів почергово потисли йому руку на прощання, страх знову повернувся до Лесика. Треновані м’язи на ногах так і тремтіли в очікуванні, коли зверху поступить команда втікати.
«А що коли біля будинку його зустріне кредитор?» – раптом виникло у недостатньо охмелілій голові хлопця.
Зазвичай, крутячи своїми мізками, Лесик так і нічого путнього вигадати не міг, але цього разу, як це не дивно, він все ж таки знайшов вихід із ситуації. Вказуючи рукою за пояс Гарника, він попросив:
– Послухай, Степане! А чи не міг би ти мені позичити своє заспокійливе для Сєдакова?
– Гадаєш воно тобі допоможе? – на устах Каратаєва заграла іронічна посмішка… – Борг все одно потрібно віддати.
– Це зрозуміло. Але ж треба якось приструнити Сєдакова, бо поки назбираю необхідну суму, то він з мене кишки випустить.
– Якби ти погодився на мою пропозицію, тоді б тобі вдалося вирішити свої проблеми і розрахуватися з боргами. – нагадав Гарник. У його голосі проскакували явні нотки докору.
– Але ж відмови не було. – спробував схитрувати хлопець. – Я взяв два дні на роздуми. Дай мені пістолет, щоб я спокійно міг все обміркувати. Бо інакше цей бандюкович мене може так пом’яти, що навіть при усьому моєму бажанні не зможу вам допомогти. А через два дні я скажу відповідь і поверну стрілялку.
– Ну, гаразд. – Гарник озирнувся довкола.
Витримавши коротеньку паузу і переконавшись у тому, що за ними ніхто не спостерігає, він передав пістолет у руки Лесику. Той відразу ж заховав зброю під своєю тонкою літньою курточкою.
– Але будь обережним, ствол заряджений. Дивись, щоб біди не наробив. – попереджуючи товариша, Степан два рази кивнув вказівним пальцем.
– Не тремти. Все буде окей. – хвацько запевнив Петро і ще раз вдарив по руках своїх друзів.
З пістолетом за спиною якось не так страшно було іти додому. Хлопець навіть наспівував собі якусь модняцьку пісеньку.
Однак біля будинку мелодія враз обірвалася. На лавочці біля під’їзду Лесик помітив знайому лисину. Бритоголовий морщив свого твердого лоба і палив дорогу цигарку. Лесик першим його побачив і міг звичайно накивати п’ятами. Але у хлопця склалося враження, що Олексій Сєдаков нікуди не поспішає і спеціально тут чекає на свого боржника.
Значить втікати нема
