Тому зразу кажу тобі – Я ПРИВИД БЕЗРУКОГО КАТА (можеш вважати – душа). І Я ВСЕЛИВСЯ У ТЕБЕ», —
Лев поклав листа на стіл і почав ходити по кімнаті, порпаючись рукою у своїх кучерях. Якщо відкинути те, що він здурів, багато пережитих подій починають відкривати карти, сприйматися по-новому. Чому Лев зайнявся дивним дослідженням доль львівських катів? Чому саме доля безрукого ката так його зацікавила? Чому ж він сам без руки і прізвище його – Безрукий? Співпало? Побачимо! – дав собі сміливу відповідь і знову взявся за листа…
«Наскільки я можу звідси, з ратуші, передбачити, ти відклав листа і трохи порозкладав свої думки по звивинах. Правильно зробив. Так і треба. Тепер далі. Моїй душі не судилося відчути радість небес. Вона, закабалена гріхами, залишилась на землі. А потім, заблукавши у ратуші, стала її привидом. Я довго блукав ратушею і проклинав долю. Однієї ночі прийшла до мене ВОНА (настане час – дізнаєшся, ХТО, тільки не підганяй мене і завчасу нічого не розпитуй про НЕЇ) і відкрила мені великий секрет – 21 грудня 2012 року опівночі настає такий момент, коли привиди можуть покинути свої в’язниці і поселитися у людські тіла, щоб виконати свої призначення, врятувати подібних собі і здійнятися в небо. Бо тоді кінець старого світу стає початком нового. Й у мить великого переходу буде маленька порожнеча, у яку можна прослизнути. Така собі небесна стежка, розумієш?
Я почав готуватися. Вивчав минуле, аналізував, передбачав майбутнє. Першим ділом мені потрібне було тіло, —
Лев кинув листа на стіл і завив, як поранений звір. Ось чому всі його біди! Через нього! Він рвав на собі волосся, ладен був розірвати цілий світ, але не знав, з кого і з чого почати. Радше треба було починати з себе. Знову вхопив листа. —
Зразу хочу попередити, – прочитав Лев, – я на твою долю не впливав, вона була вже готовою, я тільки під неї підлаштувався. Чи міг ти бути, тобто народитися у цьому тілі і в цей час, якби не було мене? Не знаю. Зважаючи на те, що все у світі взаємопов’язано, і щось та з чогось випливає, зважаючи на мій досвід споглядання людських доль, думаю, що ні. Але це моя суб’єктивна думка.
Я часто роблю відступи, бо знаю, що людиною керують емоції, а не розум. Тому під твої емоції й намагаюсь підлаштовуватися.
Коли твоя душа тебе покинула, ти помер – в тебе вселився я. І фактично воскресив тебе. Ось де приховуються всі дива медицини. У мені. Але я не агресор. І я розумію, що без твоєї рідної душі я в твоєму тілі буду лишень мішенню для насмішок, божевільним, який думає, що він кат. Тому я негайно знайшов твою рідну душу і почав вести перемовини про дружнє, так би мовити, об’єднання в твоєму тілі. А оскільки обоє в силу певних фізичних законів ми у тобі не помістимося, я запропонував 50 на 50. Половину рідної душі – половину мене. Ми досягли згоди. Наші другі половини об’єдналися і подалися знову до ратуші. Чекати. Ось, фактично, на сьогодні й усе. Тепер справа за твоєю головою. Думаю, те, що ти щойно дізнався, має суттєво допомогти. Одразу попереджаю, що процес
