style="font-size:15px;"> – Я був у бібліотеці Стефаника. Аж до закриття. – Безрукий на мить задумався.
Слідчий, скориставшись паузою, заглянув у свого записника.
– Правильно? – запитав Лев.
– Правильно, – відповів рудий. – Записано у книзі відвідувачів.
– Так от, я зробив собі там же декілька ксерокопій і вийшов. По дорозі зайшов у магазин, купив батон, майонез, молочну ковбасу і…
– Голландський сир, – нагадав слідчий.
– Дійсно, голландський сир, «Російський». І пішов додому. Повечеряв, сів за стіл, увімкнув комп’ютера… – Лев спантеличено дивився на слідчого.
– І все? – запитав рудий.
– І все, – відповів Лев. – Аж до пробудження тут. Чортівня якась!
– Не згадуйте лихого, – порадив слідчий. – Все вами розказане – повністю збігається. До деталей. Далі коротко, й так заговорилися. Ваша квартира була замкнена зсередини. Слідів перебування когось іншого не виявлено. Вікно відчинене. Ви вистрибнули з вікна. Постає питання: чому?
– Н-не знаю. Я ніколи не думав про самогубство. Ніколи. Тим паче, останнім часом я почувався дуже добре, майже щасливим. Мене цілком полонило дослідження. З головою.
Слідчий змовчав на репліку Безрукого. Хоча деякі сумніви, пов’язані якраз із головою, у нього все-таки з’явилися.
– Ви впали на дах автомобіля. Таксі якраз розкрутило на засніженій дорозі, і воно врізалося в стіну. Тут ще зверху на додачу ви. Водій не може прийти до тями, каже, аварію спровокувала пасажирка, що вдарила його у голову. Але це вже інша історія. Наша добігла на сьогодні кінця. Якого не видно… Тут залишається один варіант…
– На мене найшло, і я викинувся з вікна, – не вперше за нинішню тривалу розмову вгадав думку слідчого Лев.
– Отже, якщо ви, Леве Львовичу, не заперечуватимете, я все це гарно оформлю, і ви підпишете…
– Не заперечуватиму. А ви все ж таки завершили роботу.
– Отож. Хоча й не сподівався. Завдяки вам.
Слідчий знову почав перетворюватися у чорно-білого, сухо побажав Безрукому щасливого Нового року і вже у дверях палати, наче собі щойно згадав, мовив:
– І ще: вам обов’язково доведеться пройти психіатричну перевірку. Такий закон.
Знесилений Лев Львович знав напевне, що рудий слідчий довго думав, як би це делікатно повідомити йому, що він – псих…
До палати забіг лікар і побажав у новому році зустріти поменше таких екземплярів, як слідчий.
Борис теж не забарився поділитись своїми вундеркіндськими спостереженнями:
– Я ще такого чудернацького слідака не бачив. Бо він не тупий, сто процентів. Я підозрюю, що якимось чином ви його зробили таким. Може, ви гіпнотизер?…
– Скажи ще, що я – відьмак, і наша свята інквізиція спалить мене ще в цьому році, – усміхнувся Лев Львович і обернувся до стіни – розмова зі слідчим додала більше запитань, аніж відповідей.
