допомагала йому збиратися, все ще залишаючись під впливом вчорашньої розмови. Він відчув на собі її німе запитання і весело відповів:
– Заїду на базар, обов’язково виберу гарної мануфактури[17], і в нас буде найкращий рід паравана!
Приїхавши до постою, Іван запримітив Петра Гусака, і вони, не гаючи часу, заспішили до полковника. Зустрівшись з полковником Капустою, зараз же відчув проникливість й пересторогу до себе, а той, потиснувши обом правиці, кивнув головою Петрові, аби він лишив їх на самоті.
– Почнемо, козаче, з самого початку. Як ти з’явився у військові Богдана, нашого гетьмана? – мовив Лаврін Капуста, не зводячи очей з Івана.
Іван, сміливо дивлячись на полковника, коротко оповів свою минувшину, не забуваючи сповістити, що має жінку при надії та про те, що оселився в Чигирині при власній хатині. Примовкнувши, він вдивлявся в полковника, аби здогадатися, якої він думки про нього, але той тільки доброзичливо дивився на нього, мислячи про щось своє. Та через якийсь час він поклав свою важку правицю на плече Іванові і почав говорити. Оповідь була таємною та важкою, тому Іван, не змігши все збагнути, сидів, киваючи головою, погоджуючись із полковником, а Лаврін, закінчивши йому розтлумачувати, чого від нього чекатимуть невдовзі, все ж в кінці розмови по-приятельськи поглянув на нього та мовив:
– У мене ти матимеш прізвисько Ярий.
Іван зрозумів, що назад вороття не буде, і яка різниця, як його називатимуть при розвідувачах. Тому він кивнув головою на знак згоди.
Полковник підвівся з-за столу і, простягнувши руку, так приязно посміхнувся йому, що Іван ладен був хоч і завтра крокувати у вороже лігво.
– Все, що надалі, тобі сповістить сотенний Гусак. А ти готуйся, через тиждень вирушаєте… – напутив його полковник і, нагнувшись перед одвірком, хутко вийшов з хатини.
Через якийсь час зайшов до хатини Гусак і, обійнявши Івана, запросив продовжити бесіду.
– Ти, Іване, ні за що не переймайся. Доки живий буду, дбатиму про твою Марію, а ти подбай про славу козацьку. Бог тобі в поміч!
Довго ще вони гомоніли, обговорюючи всілякі недоречності, які можуть трапитись, і коли Петро відчув, що Іван впевнився у своїх можливостях, запропонував їхати до домівки.
Після розмови з полковником в Івана немовби відкарбувалась якась межа в часі – що було до сьогодні й опісля сьогоднішнього дня.
Через декілька днів Марія наважилася спитати його про скорий від’їзд, і той ствердно кивнув головою, мовляв, скоро вже. Цього вечора він довго порався побіля коней, старанно очищаючи гребінкою вовну, бубонів щось до них, раз по раз підсипав їм вівса. Марія зрозуміла – завтра Іван полишає її.
Спали а чи не спали, та ранні півні вже сповістили про початок нового дня і їхньої розлуки.
Пора до Варшави
Цього дня до світання загуркотіла двоколка з Чигирина в бік Білої
Мануфактура – тканина (
