поставили воза на чотири колеса і почали готувати своїх коней, закріплювати до чапрака[11] торби, вкладати пістолі та кріпити списи.
Сонце вже добряче припікало, і Підлужний, роздягнувшись, ув’язав свиту та ліжник позаду кульбаки до тороки[12]. Підійшов до мовчазної Розени – прощатися з нею та з дітьми.
– Ми до міста – позаду вас. Ти не сваритимешся, Андрію? – тихим голосом промовила жінка.
Підлужний на знак згоди кивнув головою.
Важче було прощатися з Розеною та дітьми Віктору Яремі. Стояв, поглядаючи на жінку, а потім на очах у всіх обійняв її та пригорнув до грудей. Вона безсловесно притулилась до козака, і вони якусь хвильку стояли майже нерухомо. Потім підлетіли діти і, обійнявши їх обох, викрикували:
– І в нас татко є! Найшовся!
Ярема, постоявши ще мить, поколошматив обох дітей по потилицях та рушив до своєї Зірочки, яка покірно чекала свого господаря.
По обіді вже були в Чигирині. Коли шлях вивів їх до величного храму, звідки минулого року починали свій шлях на Присамарщину, друзі спішилися. Незабаром побіля них зупинився і віз Розени. Хлопчаки, поглядаючи на величний храм і перехрестившись, закричали на радощах:
– Поглянь, матусю, поглянь! Такий, як наш біля Пивихи. Тут добре буде нам!
Розена радо поглянула на дітей і, повернувшись до друзів, промовила:
– Бачите, я відчувала, що в Чигирині ми не згинемо… Знайдемо житло і хліб. Вдячна вам за піклування!
Після цих слів повернулася лицем до храму і, впавши на коліна, смиренно помолилася та вдарила поклін.
Друзі також почали молитися, кожен прохаючи милості Божої до себе, доброї долі козацької, молилися й за своїх близьких.
Чигиринська весна
З настанням весняних погожих днів життя в Чигирині неначе завмерло. Іван Яровий за три дні, доки з їхньої гірки сходив сніг, не мислив навіть спробувати спуститися вниз на своєму Гнідку. Це були дні для обопільного раювання, а Марія в цей час аж розквітла, і округлий животик тільки підкреслював її жіночність та вроду. Відчуваючи, що буде мало часу після того, як пересохнуть шляхи, Іван посилено, з ранку до вечора, лаштував господарство. Зробив колиску для ще не народженого дитяти, підпер стелю в льоху новими колодами, а на горищі підлагодив пічний лежак та димар.
Марія безупинно спостерігала за його стараннями. Іноді, як щось було їй не до смаку, хмурила брівки, й Іван хутенько виправляв свої недоліки. А як закінчив уже майструвати біля колиски і вона вдалася гарною та просторою, не витримавши, зі сміхом поглузувала:
– А я не знала, що козаки ще й колиски вміють майструвати. Тут на двійняток місця буде…
Задоволений чоловік стояв біля власного витвору і не міг ним налюбуватися, а тоді з притиском промовив:
– Оце дивись, щоб мені не менше як семеро народила… Місця на всіх вистачить!
Так проминуло
Чапрак – місце для речей, зброї тощо попереду сідла.
Торока – місце для поклажі позаду сідла.
