З іншого боку, однокласник усе-таки, он чужих відпускаємо, а з цим же ледве не за одною партою сиділи.
Ядро став радитися з хлопцями, що тут робити, і всі були одностайні: закопати виродка. «Ти просто не маєш права ризикувати, – сказали Ядрові. – Вони тебе не пошкодують». Ядро погоджувався, але все-таки ще поїхав у той мавпятник. Чи він хотів поговорити з однокласником, чи подивитися йому в очі, чи мав який інший намір – невідомо, та, поки Ядро м’явся, деенерівця відпустили.
А Ядра закопали. Він потрапив у полон десь під Тельманом, і енциклопедія української символіки на тілі Ядра не залишила йому жодного шансу. З нього живого зрізали шкіру і закопали.
Тому десь у душі я погоджуюся з моїм земляком Олегом, що полон гірший за смерть. Особливо якщо цей полон закінчується смертю. Тут уже й дискусії не може бути. Смерть ставить крапку над усіма дискусіями.
Мине ще трохи часу – і ніхто не зможе посперечатися з моїм земляком Олегом. Він згорить у своїй беемпешці разом з переконанням, що смерть краща за полон. Йому, можна сказати, пощастить.
А поки що ми кепкуємо з його завеликої вдяганки, і Олег зовсім не сердиться, він теж усміхається і каже, що форму підбирав собі не за розміром плечей чи довжиною холош, а за об’ємом матні, так що нате вам, викусіть; ми кепкуємо з генералів, які десь заблудилися чи, може, наклали в штани, що ніяк не можуть до нас доїхати; ми кепкуємо з усього, з чого можна хоч трішечки засміятися, бо нам це зараз украй потрібно, щоб викинути з думок усякі дурниці, про які ми тут щойно дискутували.
– Як там наш Кривий Ріг? – питає Сіроманець в Олега.
– А як! Як був Кривим, так і зостався.
Він дістає з кишені зім’яту пачку «Бонду», довго видлубує з неї цигарку, і я назавжди запам’ятовую його руки. Маленькі, міцні, посічені на долонях так, що там жодна ворожка не знайде лінії життя, з трохи випуклими жовтими нігтями, – вони, ці руки, так просякнуті соляркою, гаром і мастилами, що їх не відмиєш і кислотою.
– Розказать вам, як у Кривому Розі я купив собі за тисячу гривень дружину? – питає Сіроманець.
Ми всі повертаємо голови до нього. Ми думали, що знаємо про Сіроманця все, а тут тобі маєш – на поверхню випливає дружина.
Пішов, каже, позаминулого літа у стриптиз-бар, а там є така цікава послуга: якщо тобі сподобалася якась танцівниця, то будь ласка – за три години тисяча гривень. Ну, Сіроманець, хоч і не працював тоді на будівництві у Києві, але тисячу гривень нашкріб, заплатив за прейскурантом, як просили. Відвели, каже, йому кімнатину, прийшла до нього дівчина, та, яку він вибрав, а найцікавіше було в кінці. Через три години – ще була ніч надворі – став наш Казанова збиратися додому, аж виявилося, що тому дівчаті нема де подітися. Кімнату їй теж відвели на три години, а далі йди собі куди хоч. «Нема мені куди йти, – каже дівчисько до Сіроманця, який тоді ще не був Сіроманцем. – Візьми мене з собою». А в нього якраз батьків не було вдома, ні тата, ні нені, яка тоді ще не була ненею, вони поїхали на море відпочивати, через те Сіроманець і вишивав ночами. Ну, зглянувся він над тим дівчиськом,
