до нього на кухню. Сіроманець глянув – і захлинувся компотом. Якщо хтось вважає красивою Клаудію Шиффер чи там Анастасію Приходько, то цей хтось не бачив того дівчиська. «Очі – о! – показав Сіроманець. – Губи – о! Носик – о! Ніжки – о! А циці… Ви бачили коли-небудь цицьки, що стирчать, як… як зенітні установки?»
Ми перезирнулися. Ні, таких ми не бачили. Навіть сорокасемирічний Маестро таких не бачив.
Але Сіроманець у тому й не сумнівався. Він провадив далі. А далі почалися речі не дуже приємні для Сіроманця. Ця краля стала до нього придиратися, що він не там покинув капці, не туди повісив штани, не там поставив тарілку, вигнала його курити на балкон, коротше, почала його виховувати. Нарешті за якимсь там стонадцятим зауваженням Сіроманцю увірвався терпець, і він закричав:
– Ти що, моя жінка, що тут розкомандувалася?
Вона вражено подивилася на нього. Їй аж мову відібрало від такого невігластва.
– А хто ж? – спитала вона.
Сіроманець геть отетерів.
– Це я що – за тисячу гривень жінку собі купив?
– Чому купив? Хіба я в тебе брала гроші?
Він розгубився ще дужче.
– Ні, не брала, – почухав потилицю Сіроманець.
– Нікого ти не купив, – сказала вона. – Ми просто сподобалися одне одному.
– Це я тобі сподобався? – не повірив він.
– Дуже, – вона погладила його по тому місці, по якому його більше ніхто не погладить. Бо там невдовзі у Сіроманця виросте борода. – Кращого за тебе я в житті не зустрічала. І зізнайся, що й ти не зустрічав кращу за мене.
Він замислився. Це була правда. Стосовно неї звичайно, бо Сіроманець красенем себе не вважав.
– І що тепер? – дурнувато спитав він.
– Я хочу бути твоєю дружиною, – сказала вона. – Ти ж не проти?
Сіроманець і зараз замислився, замовк на найцікавішому місці.
– Що ти їй відповів? – спитав Єгер.
– Нічого.
– Як це нічого?
– Так. Все! Забули!
– Чого ж ти раніше не розказував про неї? – спитав Єгер.
– Соромився.
– Ну й дурний, – сказав Маестро. – З таких якраз часто виходять нормальні дружини. Бо вони вже нагулялися, перебігали, як телиці, і тримаються сім’ї.
– У тому-то й річ, що вона не гуляла, – сказав Сіроманець.
– Як?… Хіба ти її де підчепив?
– У кожного це колись буває вперше, – сказав Сіроманець. – Навіть у будь-якої повії це буває вперше. У неї це сталося зі мною.
Ми навіть не перезирнулися. Щоб його не образити, ми дивилися в землю.
– Ти впевнений? – спитав Єгер.
– Я тоді був п’яний, як свиня. Але я їй вірю.
– І де вона тепер? – спитав я.
– Не знаю. Почався Майдан, потім війна… Не до того було. Хай, може, колись…
Сіроманець підвівся і відійшов за потребою в лісосмугу.
