я бачив, як вони й зараз ішли поруч з нами, і їхня хода була найстрашніша.
І було любо глянути на чоту Кірта із третьої сотні, де йшли істинні звіробої Вовк, Бобер, Сова, Черв’як, а з ними, як і годиться, поруч був Айболіт; тут також ішли Сніжок, Акела, Боб, Шахта, ішов – ех, якби ви побачили, як красиво йшов у цей танок Танцюрист – часом зигзагом, часом навприсядки, сумішшю бойового гопака і танго смерті, – як відміряли свої пантерячі кроки Чилієць (ні, не з Чилі), Білорус (так, сябро), Серб (ні, не із Сербії, наш), Партизан, Сократ – однокурсник Хоми; а ще ж рушила чота третьої сотні – Демітос, Буйний, Гюрза, Борман, Моджахед, Вуйко, Сиваш, Вевеес, Малежа, Дерзкий, Золотий, Кіт, Олежка; пішли нога в ногу Злий і Палій, пішли, зрозуміло, наші командири Черкас і Троян, пішов зі своєю правдою Апостол, і ніколи ні в кого не було такого надійного прикриття, як у нас, бо це завдання взяли на себе черкаські холодноярці, їх, цих шайб-здоровил, цих чучупаків, упізнавали здалеку – Сіті, Амброс, Бізон (хто ще не бачив бізонів у Холодному Яру, то подивіться), Адвокат, Сліп, Роло, Зоян, Десант, Блондин, кияни Вітальос і Голд, тож нам не треба було озиратися, ми йшли вперед, і сонце по небі теж за нами пішло околяса й пекло, як скажене. Воно сипало жар з високості, але я вже не чув його палу, жар не діставав мене через броник і каску, тільки гупало й гупало в скроні: «Прийдуть з України верби і тополі… верби і тополі… верби і тополі…»
Агей, генерали! Ідіть сюди! На вoйну, курва, на вoйну! Хто вам сказав, що місто чисте, чия це розвідка донесла у ваші зарослі мохом вуха таку брехню, якщо там у кожній шпарині – у льохах, коморах, хлівах, на горищах – засіли бойовики. Чи ви самі до такого додумалися? Тоді за законом військового часу прошу до стінки, панове генерали, чи, як сказали б козаки-петлюрівці, до муру, авжеж, на розстріл, суки, бо он уже йде до вас новий міністр оборони Гризло, тремтіть, вийміть бакси з кишень, на тому світі вони не ходять, Гризло вас, підарасів, порішить особисто, хоч він, цей юний хлопчина, наймолодший чотовий у сотні, ще жодного разу не вжив слово «підарас», він червоніє від таких слів, ви, генерали, навіть не здогадуєтеся, що на світі є такі люди.
Та коли тут і там почали рватися гранати, коли осколок застряг у Гризловому бронежилеті, він, цей юний хлопчина з ніжною, як пух, бородою, підбіг до Маестро, підбіг до нашого сорокасемирічного діда Маестро, котрий воював на четвертій, але вже на своїй війні, котрий грав на всіх інструментах – від гітари до банджо, – так ось, наш чотовий Гризло, без п’яти хвилин міністр оборони, підбіг до Маестро й сказав таким голосом, що не вгадаєш, чи то був наказ, чи благання:
– Маестро! – сказав Гризло. – Прийми командування чотою…
Маестро змінився з лиця, Маестро підріс на голову, хоча в його віці вже не ростуть, хіба що по службі, як ось тепер, – йому довірив командування без п’яти хвилин міністр оборони, у бронежилеті якого застряг осколок якраз на тому місці, де під захисною пластиною було написано: «Здобудеш Українську Державу або загинеш
