поруч неодмінно повинна бути надія. Вона сліпо й силоміць утримує людське серце при цій єдинородній істині, не дозволяючи хвилювати його бурям підлих сторонніх думок. Тому її уявляють в образі жінки, яка тримає якір.
Ця чеснота приводить, нарешті, людське серце, наче погожий вітер – корабель, до пристані любові й доручає їй […]
Глава 7
Благочестя і церемонія – різні речі
Уся сила декалогу вміщається в одному цьому імені – любов.
Вона – це вічний союз між Богом і людиною, вона – невидимий вогонь, що запалює серце до Божого слова, чи волі. А тому вона й сама є Бог.
Ця божественна любов має на собі зверхні ознаки, або приміти; ось їх-то й називають: церемонія, обряд, чи образ благочестя. Отже, церемонія біля благочестя – це те саме, що листя біля плодів, що лушпиння на зерні, що компліменти при доброзичливості. Коли ж ця маска не ховає в собі єства, тоді залишається одна лиш лицемірна омана, а людина стає побіленим гробом.[54]
Церемонія – це все те, що його може виконати навіть останній негідник.
Глава 8
Закон Божий і переказ – різні речі
Закон Божий зостається вовіки, а людські перекази не скрізь і не завжди.
Закон Божий – це райське дерево, а переказ – тінь.
Закон Божий – це плід життя, а переказ – листя. Закон Божий – це Боже серце в людині, а переказ – фіґовий листок, що часто прикриває єхидну.[55] Двері храму Божого – це закон Божий, а переказ – це прибудований до храму притвор. Як присінок далекий від вівтаря, а хвіст від голови, так далеко лежить переказ від закону.
У нас майже повсюди порівнюють цю непорівнянну рівність, забувши закон Божий і змішавши його з людською багнюкою аж так, що людські брехні ставлять вище, і, на них надіючись, не думають про любов, щоб збулося ось це: «Лицеміри! За перекази ваші ви зруйнували закон».[56] А все те є переказ, що не є Божий закон.
Глава 9
Пристрасті, або Гріхи
Пристрасть – це морове повітря в душі. Вона – безпутнє бажання подоб, а зветься нечистим, чи лютим, духом. Найголовніша з усіх – заздрість, мати інших пристрастей і беззаконь. Вона – самісіньке дно тієї прірви, де мучиться душа.
Ніщо її не красить і не тішить. Не милий їй світ, не люба благочинність, а гріх такий солодкий, що сама себе десять разів з’їдає.
Жалом цього пекельного дракона є весь рід гріхів. А ось їхні імена: ненависть, злопам’ятність, гордість, лестощі, неситість, нудьга, каяття, туга, журба та інші. Невсипущий черв’як у душі.
Глава 10
Про любов, або Чистосердечність
Протистоїть оцій безодні чистосердечність. Вона – спокійний подих у душі та віяння Святого Духа.
Вона нагадує прекрасний сад, сповнений леготу, запашних квітів і втіхи, що в ньому квітне дерево вічного життя.
А ось його плоди: доброзичливість, незлобність, прихильність, лагідність, щирість, благонадійність, безпечність,
Єхидна – згідно з грецькою міфологією, страшна потвора, напівжінка-напівзмія.
Євангелія від св. Матвія 15:6–7.
