віддайся мені, доки жити на світі я буду,Медом солодким ти будь, світло моє ти, життя!
Скроні мої як літа підфарбують ледь-ледь сивиною,
Моїм сльозам уступи твої останні дари:
Двічі старим ти зроби мене, разом душею і тілом.
Й зробиш це, світлом коли враз ти мій розум сповниш.
Тіло як сили покинуть моє, ти будь разом зі серцем
Й розумом завжди моїм, світло моє ти й життя!
Тіла розваги мене як залишать, розрадою будь ти!
Нею ти будеш, коли світлом мій розум сповниш.
Тіла багатств коли в мене немає, ти перським скарбом будь!
Й будеш ти ним лиш, коли світлом мій розум сповниш.
Чернь як почне проклинати мене, будь до мене ласкавий!
Й будеш ласкавим, коли світлом мій розум сповниш.
Встань же мерщій! Чому з тіней речей ти мене не виводиш!?
Але до того моє серце ти світлом сповни.
Попіл я, тінь, ніщо. Світлом як сповниш мене, тоді стану
Сутнє, річ – не як раніш – був я тінь, попіл, ніщо.
Виведи геть мене з пристрастей й зваб до земного без шкоди!
Згода! Це вчиниш, коли світлом своїм поведеш.
Дай мені цього ти світла доволі! Дай смерть зневажати!
Вмерти бажання ти дай! Смерть мені дай полюбить![80]
Розмова, названа алфавіт, чи Буквар Миру
Пісня, с кладена 1761 року, про те, що кінцем нашого життя є мир, а вождь до нього – Бог, і про людське різнопуття
Життя безпечне, спокій дорогий!
Дорожчий ти за гори золоті,
До тебе завжди лине компас мій,
Ти край і гавань у моїм житті.
Мені принадна тиша лиш одна
І безтурботний, непомітний путь —
Це моя міра в світі головна,
Нехай скінчиться циркуль мій отут!
Ти, святий Боже і віків Творець,
Простри долоню в безмежну даль,
Все тоді піде на добрий кінець,
Так, як іде до магніту сталь.
Коли ж марноту зрить моє око,
Ти мене, Отче, навчи мерщій,
Бо добре бачиш з свого висока
Прагнень людських увесь різнобій.
Одні на східний, ті в західний край
Пливуть по щастя з усіх вітрил,
Той десь на півночі бачить рай,
А той на південь свій шлях відкрив.
Один говорить: «Мабуть, хтось косить!».
Другий же мовить: «Ні, він стриже».
А цей: «У воза п’ять кіл» – голосить.
Січе нам думку сам біс уже.[81]
Inveni portum Jesum. Саrо, munde, valete!
Sat me jactastis. Nunc mihi cetra quies.[82]
Прощай, потопе стихійний! —
Звістила голубка Ноя, —
Спочину на горах вічності,
Знайшовши вітку блаженства.
Один діалог уже прийшов до вас.[84] А оце знайшов вас і його брат. Коли маєте до мене ласку, прийміть же милостиво
Переклад Мирослава Роговича.
Це – варіант дев’ятої пісні циклу «Сад божественних пісень».
«Знайдено гавань – Христа. Тіло і світе, прощайте. / Годі тріпати мене. Маю вже спокій певно». Сковорода подає варіацію на тему двовірша з роману Алена Рене Лесажа «Історія Жіля Блаза із Сантільяни».
Володимир Степанович Тев’яшов – воронезький поміщик, син Степана Івановича Тев’яшова.
Сковорода має на думці діалог «Кільце».
