і чиста частина благочестя впала додолу. Залишилось одне лиш мистецтво з фізичними чарами й забобонами. Монумент, напоєний найкориснішою для кожного порадою, перетворився на кумира, що має вуста, але мовчить, а тільки прикрашає вулиці, – ніби джерело стало калюжею. Ось так і всі богословські тайни перетворюються на смішні нісенітниці й забобонні казки.
За часів Авраама це робили филистимляни,[92] а тепер так роблять ті, хто не знає ні себе, ні Бога. У божественному мороці книг Мойсея майже двадцять разів зринає ось це: «Пильнуй себе»,[93] «Стережи себе»,[94] – немов якийсь ключ до всього. Це те саме, що «Пізнай себе».
І не дивно, що стародавні єгиптяни, євреї та греки так високо шанували це слово. Мабуть, від пізнання себе самого входить у душу світло пізнання Бога, а з ним і мирний шлях щастя.
Щó компас у кораблі, те Бог у людині. Компасна стрілка в серці корабля – це таємний язик, закон, голова, око й царство корабельне. Біблію теж називають стрілою, бо це нарисована тінь вічного закону й Божа пітьма. Не того я вважаю знавцем корабля, хто перерахував і переміряв каюти й линви. А от той, хто пізнав силу й природу корабля, розуміючи компас, розуміє і його шлях, і всі околичності.
А щó ж таке Бог, як не вічна голова й таємний закон у твориві? Правду каже Павло: «Закон духовний».[95]
А щó ж таке цей закон, як не та панівна природа, що володіє всім тлінним і названа в давніх отців: «трисонячна єдність і єство»?
Ця одиниця – всьому голова, а сама безначальна, ані часом, ані місцем, ані статтю не обмежена, ані іменем.
Оця-то мати й батько відповідає Мойсеєві, що їй імені нема. Мовляв, хто шукає мого імені, той не бачить мого єства. Моє ім’я і єство – це те саме. «Я Той, що є».[96] Я Той, що є скрізь, завжди в усьому, і не видно Мене, а все інше видно, і нема того нічого. «Плоть – ніщо…».[97] Я – дерево життя, а все інше – моя тінь.
І недарма греки до обох статей прикладали це слово: «Теос».[98] Недарма ж і деякі християни дають чоловікові не лише чоловіче, а й жіноче ім’я, наприклад: Юзеф-Марія. Саме на це вказує гостре Павлове слово: «Нема чоловічої статі, ані жіночої…».[99]
Отож, не прекрасний Нарцис,[100] не хіромант[101] і не анатом, а той, хто побачив у собі головну точку машини – Царство Боже, – ось хто пізнав себе, знайшов у мертвому живе, у пітьмі світло, як алмаз у багнюці і як євангельська жінка імперіал у хатньому смітті: «Радійте зо мною…».[102] Ось хто справді пізнав людину й може похвалитись: «Знаю чоловіка»[103] […]
Уся Біблія дихає цим смаком: «Пізнай себе».
Та хіба Бог тільки в людині? Аж ніяк! Але той, хто сліпий удома, сліпий і в гостях і, не маючи смаку в самому собі, не знайде його й у їжі. А тоді можна сміливо зважитися й на глибину біблійну з тим, кого слухає вітер і море.[104]
Пізнати його – це почуття премудрості. Любити й слухати
Послання св. ап. Павла до римлян 7:14.
Вихід 3:14.
Євангелія від св. Івана 6:63.
Тобто «Бог».
Послання св. ап. Павла до галатів 3:28.
Нарцис – персонаж грецької міфології; цей юнак безтямно закохався у своє відображення у воді й помер від любові до самого себе.
Хіромант – той, хто гадає за лініями на долоні.
Євангелія від св. Луки 15:9.
Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12:2.
Євангелія від св. Марка 4:41.
