знайти рай поза Богом? А Бога – поза власною душею? Твоє щастя, і твій мир, і твій рай, і твій Бог – усередині тебе. Він про тебе, у тобі ж таки пробуваючи, думає, ведучи до того, що корисне, тобто чесне й добропристойне, передовсім для самого тебе. А ти дивись, щоб твій Бог завжди був з тобою. Він же буде з тобою, коли ти будеш із Ним. І ясна річ, будеш із Ним тоді, коли, змирившись, здружишся із цим пресолодким і блаженним духом. Дружба навіть далеке пов’язує. А ворожнеча віддаляє й близьке. Жити з природою і бути з Богом – одне й те саме; життя і справа – одне й те саме.
Чув я ще хлопчаком історію про те, як буря викинула на берег Європи якогось дикуна в оленячій шкурі, із таким самим човником. Оточив це диво народ. Дивується, співчуває, приязнує. Пропонує німому гостеві всіляку вишукану їжу. Та він ні до чого й не торкнувся. Сидить, наче мертвий. І тільки тоді, як побачив принесені плоди, аж затрусився за ними й воскрес. Оце ось справжній образ душі, яка вірна своєму Господові у виборі звання.
Лонгин. Я собі виразно уявляю двох людей, які роблять одну й ту саму справу. Але від однієї душі народжується щось приємне, а від другої – неприємне. Цей звеселяє найнікчемнішою послугою, а той засмучує й дорогим подарунком. Від цієї людини досада, насмішка й навіть погроза криє в собі якусь приємність, а від другої сама ласка дихає таємною обридністю. Хула цього добріша за хвалу того…
Диво! Як каже приказка: шило голило, а бритва не бере. Що за диво? Це Боже диво. Один Він – таємна пружина всього цього. Один лиш послух Його схованій у людині силі робить усе дійсним, приємним, добропристойним. А спротив цьому святому всемогущому духові руйнує все.
Саме тому вправний лікар невдало лікує. Обізнаний учитель без успіху навчає. Учений проповідник без смаку говорить. Писар без правди правду пише. Студент, що марудиться над Біблією, без солі її куштує. Той, хто цілий вік малює, без природи наслідує природу.
У всьому цьому завжди відсутнє щось. Та це щось є всьому голова й досконала краса Божої правиці, яка робить усяку справу. Сказати коротко приказкою: «Віз як віз, та без коліс».
І не без толку робили лаконці. Вони відкидали навіть найкориснішу для громади думку, якщо вона виходила з уст крутіяки, а приймали її з уст добросердого громадянина, який, на прохання сейму, виголошував те саме від себе.[144]
Найкраща справа, роблена без сродності, втрачає свою честь і ціну. Так, добрий харч стає гидкий, якщо їсти його з нічного горщика. Напоумлює нас ось оце давнє-прадавнє прислів’я: «Від ворогів і дари – не дари».[145] Солодша за мед і руська приказка:
«Де був? – У друга.
Що пив? – Воду.
Солодше неприятельського меду».
І справді, найдрібніша послуга стає мила й зворушлива, коли випливає з природи, немов із невичерпного сердечного джерела. Згадаймо селянина, який підніс у пригорщі джерельну воду перському монарху, коли той проїжджав повз нього![146] Згадаймо те, з чого ми нещодавно сміялись, – ріпу
Сковорода має на думці старовинний спартанський звичай: якщо якусь слушну думку виказував чоловік, який не відзначався належною моральністю, то ту ж саму думку просили висловити іншу людину, котру всі шанували.
Пор. латинську приказку: «Hostium munera – non munera», тобто «Гостинці ворогів – не гостинці».
Ця історія трапилася з перським володарем Артаксерксом.
