й прехвального розуму, який не розумів однієї лиш вічності єзекіїлівських коліс,[177] вони визнали перед усім світом, поставивши один монумент. Окрім храмів своїм любим богам, які всю їхню мудрість складали по частинах, немов штучне каміння стовп, вони звели храм тому Богу, чийого сяйва не розуміли, як заплилі кров’ю очі не можуть зносити світла сонця. Храм той був з таким написом: «Незнаному Богові».[178]
Наш Павло, помітивши цей храм серед сили-силенної кумирень, ухопився за бажаний привід до доброї звістки. А спершу сказав, що мудрість афінського шляхетства з усього видно, однак їхній досконалій мудрості таки ж бракує чогось… Вони ж і самі визнають це отим благородним написом. Оце ж бо, мовляв, вам і благовіщу […] Та чи можна вилікувати хворого, який вважає себе здоровим? Нема нічого важчого, ніж утовкмачити істину в дурне, але горде серце. Проповідь воскресіння зробила нашого Павла безумцем в очах афінян і посміховиськом у їхніх мудреців. Ось тому він і казав: «Називаючи себе мудрими, вони потуманіли»;[179] «Де мудрий? Де книжник?…».[180] Отакі-то мудрі були афіняни за часів Павла.
Григорій. Мабуть, вони любомудрували так, як танцює ведмідь, навчений у Ропську.[181]
Афанасій. Звісно, танцює, бо навчений; ще й приказка є: «Ведмедя – і то вчать…».
Григорій. Вчать, та довіку йому не вміти.
Афанасій. Чому?
Григорій. Тому, що це справа людська, а не ведмежа.
Афанасій. Але ж він танцює.
Григорій. І вовк у байці грає козеняті на флейті.[182]
Афанасій. Чого б і не грати, коли навчивсь.
Григорій. Який цей капельмейстер, такий і твій танцмейстер.
Афанасій. Байка байкою, а ведмідь дійсно танцює.
Григорій. Коли ти так дійсно їси, як він танцює, то, може, й сам заохотишся танцювати.
Афанасій. Хіба ж не дійсне те, що є?
Григорій. Їжа без смаку, погляд без очей, корабель без керма, мова без глузду, справа без природи, життя без Бога – це те саме, що без розміру будувати, без викройки шити, без рисунка малювати, а без такту танцювати… Спитай же тепер: хіба не дійсне те, що є?
Афанасій. Чому ж тоді втішно, коли він танцює?
Григорій. Тому, що смішно, а смішно тому, що несродно й негарно. Отож, нема нічого безглуздішого й шкідливішого за твою ведмежу приказку. Хай буде вовк кухарем, ведмідь різником, ну а кінь під їздуном. Це справа чесна. Коли ж вовк грає на свирілі, ведмідь танцює, а кінь носить ношу, тоді годі не сміятись. Всяка невинна неподобність смішить. Та коли вовк став пастухом, ведмідь ченцем, а кінь радником, – оце вже не жарт, а біда. О, коли б ми збагнули, як це шкідливо для суспільства!
Тільки ж хто може дбати про користь інших, знехтувавши власну? І коли на себе злий, до кого буде добрий? Ті, що борються з природою, – самогубці. Яка це мука – трудитись у несродній справі! Навіть бенкет без охоти тяжкий. І навпаки – у природній справі не тільки
Дії св. апостолів 17:23.
Послання св. ап. Павла до римлян 1:22.
Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1:20.
Ропськ – старовинне містечко на Стародубщині, на річці Снов.
Ідеться про «Езопову байку» Сковороди.
