Дивись, щоб не смердів дух, супротивний Христовим пахощам. Павло називає це: стіл демонський.[151]
Афанасій. Чи таки ж можна, щоб їжа не була погана, коли вона з поганського стола?
Єрмолай. А я вірю, що вона перестане бути поганою, коли Господь зволить її освятити. Все те святе, що добре. Все те добре, що приносять Господу. Все те Господнє, що не опирається духу страху Божого й царству Його. Коли ж сам Господь освятив, то хто наважиться поганити? Давай сюди! […]
Яків. Те, що я пропоную, не лише не повстає проти Бога, а, навпаки, стоїть за Нього.
Лонгин. Хіба ж ти забув, що, як каже Істина: всяк, хто не супроти нас, той за нас?[152] […]
Яків. Мені здається, що цю божественну силу в людині, силу, що спонукає її до сродності, стародавні єгиптяни називали «Ісис»,[153] греки – «Афіна»,[154] римляни – «Мінерва», тобто натура, природа. Називали також: «геній» – ангел природи. Називали ще й «Теос», Бог.
Афанасій. А чому її називали Мінервою?
Яків. Не знаю. Гадаю лиш, що Мінерва була людина (чоловік або жінка[155]), народжена для того, щоб і для себе, і для своєї братії навчитись знати як слід, де живе щастя. Того, хто цього навчивсь, греки називали «евдемон», тобто той, хто добре знає, а щастя – «евдемонія». Супротивне до цього – «какодемон»,[156] «какодемонія».[157] Римляни ж, здається, називали такого знавця: divini juris peritus, тобто «той, що добре знає Боже право».
А те, що вічну Божу велич називали цим іменем, зроблено, гадаю, з любові й пошани до нього, щоб через любу людину позначити безконечно любого провідника до щастя, Божого духа, схованого в кожній людині, який не має свого власного імені й чия дружба з Мінервою була нерозривна.
Якщо хтось брався за справу, не слухаючи цього духа, тоді погани казали: «Invita Minerva»[158] – «Без ласки Мінерви». А в нас кажуть: «Без Бога». Спершу так казали про науки, а потім про все, навіть про найдрібнішу справу.
Якщо хтось без природи поткнувся в медицину чи в музику, казали: «Invito Apolline. Iratis Musis» – «без ласки Аполлона»,[159] «без милості Муз».[160] Якщо хто вдавався до купецтва – «без дозволу Меркурія».[161] Якщо жив у прекрасних гаях, на полях, на шпилях-горах, при чистих ріках і прозорих джерелах, усамітнившись у лісах та в сповнених пташиного співу садах, цураючись людської спільноти й шлюбу, але без Бога, казали: «без благословення Діани».[162]
Скільки обов’язків, стільки й сродностей. І ці різні божественні спонуки до різних обов’язків позначалися в них іменами різних людей, які прославились своїми сродностями. Але в усіх оцих обдаруваннях, таких різних, діє один і той самий Святий Дух. Це так, як, скажімо, у музичному оргáні одне й те саме повітря створює в різних трубах різні голоси. Або як у людському тілі один і той самий розум по-різному діє в різних частинах.
Афанасій. Мені здається, ти непогано знаходиш золото в поганському гною. Часом царську
Перше послання св. ап. Павла до коринтян 10:21.
Євангелія від св. Марка 9:40; Євангелія від св. Луки 9:50.
Ідеться про Ізиду – одну з головних богинь єгипетської міфології, богиню родючості й материнства. За часів еллінізму Ізиду ототожнювали, зокрема, з Афіною.
Афіна – грецька богиня, покровителька мистецтв та розуму. Римляни ототожнювали її з Мінервою.
Сковорода тлумачить тут поганських богів як людей, обожених після смерті.
Грецьке слово «какодемон» означає «той, хто перебуває під владою злого духа; не щасливець».
Грецьке слово «какодемонія» означає «божевілля; нещастя».
Ця фраза зринає, наприклад, у трактаті Ціцерона «Про обов’язки» (I, XXXI, 110).
Ця фраза зринає, наприклад, у трактаті Ціцерона «Про обов’язки» (I, XXXI, 110).
Музи – дев’ять доньок Аполлона й Мнемозини; богині наук та мистецтв.
Меркурій – римський бог, покровитель торгівлі.
Діана – римська богиня, покровителька лісів, гір, полювання, вічна цнотливиця.
