єству промислу. Саме це й означає бути щасливим, пізнати себе, тобто свою природу, взятися за свою долю й бути зі сродною собі частиною загального обов’язку. І ця участь у виконанні обов’язку є благодіяння й послуга. Тож не дивно, що в стародавніх римлян і обов’язок, і благодіяння позначалися словом «офіціум».[131]
Найдобріша душа живе тим неспокійніше й нещасливіше, чим важливішу посаду обіймає, не бувши до неї народжена. Та й як же їй не бути нещасною, коли вона втратила оцей ось скарб, що дорожчий за весь світ: «Радощі серця – то життя людини, а чоловіка веселощі – довголіття» (Сирах).[132]
А як же ж не втратити, коли замість послуг кривдить друзів і родичів, близьких і далеких, свого роду-племені й чужоземців? Як же не кривдити, коли завдає шкоди суспільству? Як же не завдати шкоди, коли кепсько виконувати обов’язок? Як же не кепсько, коли немає впертого завзяття й невтомного труда? Звідки ж візьметься труд, коли немає охоти й ревності? А де ж ти візьмеш охоту без природи? Природа – це первовічна всього причина й саморухома пружина. Вона – мати охоти. А охота – це горіння, схильність і рух. Охота гірше неволі, як каже приказка. Вона прагне до труда й радіє йому, як своєму синові. Труд – це живий і невсипущий рух усієї машини доти, доки не довершиться та справа, що сплітає своєму творцеві вінець радості. Коротко кажучи, природа запалює до справи й зміцнює в труді, роблячи його солодким.
А що ж таке ця природа, як не той блаженний у людині дух, про який Бог казав Мойсеєві: «Ось Я посилаю ангела перед лицем твоїм… Стережися перед лицем його і слухайся його голосу! Не протився йому, бо ім’я Моє в ньому».[133]
Велика це річ: «Ім’я Моє в ньому».[134] Боже ім’я і Його єство – одне й те саме. Тому й велить вдивлятися в самого себе й слухати цього наставника, який ясно показує все потрібне. Як можна здогадатися, це той, хто каже: «Без Мене нічого чинити не можете».[135]
Ось це і є вступити з Богом щасливо в стан, коли людина не за своїми примхами й не за чужими порадами, але, вдивившись у саму себе й послухавши Святого Духа, що живе в ній і кличе її, іде за таємним його покликом, бере й виконує той обов’язок, заради якого вона й з’явилась на світ і до якого призначена самим Всевишнім.
Чи не все кругом сповнює вічносуще Боже єство? Є воно в кожній людині. Є і в тобі, і з тобою. Що ж воно робить? Послухай Соломона: «Твій Дух нетлінний у всьому. Ось чому тих, що падають, Ти караєш легко і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш, щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в Тебе».[136] Бачиш, що те блаженне єство, яке живе в тобі, управляє, наче скотиною, твоєю природою. Ця сліпа природа – ти сам зі своїми примхами. Оце ж і значить: «Божеє Царство всередині вас».[137]
Воно не помиляється й поведе тебе найкращим шляхом, тобто до того, до чого ти народжений, щоб був ти корисний і для себе, і для своїх братів, а не слухав чужих порад і власних поривів, про які написано: «Вороги чоловікові – домашні його».[138]
А тепер роздивись, чого ти поспішаєш? Куди забіжить твоя свавільність? Навіщо
У таких значеннях слово «офіціум» не раз зринало у творах римських класиків, зокрема в Ціцерона.
Книга Ісуса, сина Сираха 30:23.
Вихід 23:20–21.
Вихід 23:21.
Євангелія від св. Івана 15:5.
Книга Премудрості Соломонової 12:1–2.
Євангелія від св. Луки 17:21.
Євангелія від св. Матвія 10:36.
