Ах! Не тягни мене в сад – сад для мене смерть! Як ти в ньому живеш?…
– Та годі вам, браття, пустувати, – мовив Дрізд, який сидів неподалік. – Я бачу, що ви народжені для дружби, але не тямите любові. Шукай не те, що тобі до вподоби, а те, що другові корисно, – тоді і я ладен бути вашим третім другом.
Потому вони заспівали кожен свою пісню й утвердили в Бозі вічну дружбу.
Ці три пташки уособлюють щиру дружбу. Дружби не можна ані випросити, ані купити, ані вирвати силою. Любимо тих, кого любити народжені, так само, як їмо те, що по природі, а в Бога для всякого творива всяка їжа добра, та не всім. І як не можна коня з ведмедем, а собаку з вовком запрягти до коляски, так не можна, щоб не відірвалось старе сукно, пришите до свіжого, а гнила дошка – приліплена до нової. Така ж незгода є між двома людьми, що мають різні вдачі, а найбільша несродність між злим і добрим серцем. Жайворонок із Дроздом і Соловейком дружити може, а з Шулікою й Кажаном не може. Якщо Бог розділив, то хто ж тоді поєднає? Премудре й старовинне ось таке прислів’я: «Бог веде схоже до схожого».
Одне тільки не до снаги Жайворонку – жити в саду, так само, як Соловейку – в степу. Стародавні греки називали це словом «антипатія». А в усьому іншому між ними однакова вдача, «симпатія». Тож не треба змушувати друга до того, що тебе веселить, а його мучить. Багато хто заперечує це прислів’я: мовляв, треба й ворогів любити. Звісно, але дружба – це як милостиня: багато щаблів довкола центру її престолу. Ти можеш бути для всіх доброзичливцем, а от повірником – ні. Інакше чинимо добро домашнім і родичам, а інакше приходькам і стороннім […]
Щасливий той, хто спромігся нажити хоч би одну лиш тінь щирої дружби. Нема нічого дорожчого, солодшого й кориснішого за неї. Велика Русь розумно каже: «В полі пшениця роком родиться, а добрий чоловік завжди пригодиться». Де був? – У друга. – Що пив? – Воду: краще ворожого меду! І в Україні є прислів’я: «Не май сто рублів, а одного друга».
Та не гідний дружньої любові той, хто ставить що-небудь вище за дружбу, хто не поклав її наріжним каменем і пристановищем усіх своїх справ і прагнень. Соловей преславне своє ім’я добровільно віддає другові. Солодка вода з другом, славна з ним і безіменність. Катон казав: «Пропав той день, що пройшов без користі».[32] А Траян[33] (чи, може, Тит[34]) іще ясніше: «О, друзі! Пропав мій день – нікому я не служив!».[35]
Усякій владі, званню, чину, стану, ремеслу, наукам початок і кінець – дружба: основа, союз і вінець суспільству. Вона створила небо й землю, зберігаючи світ світів у красі, чині й у мирі. «Бог є любов».[36] А той, хто захоплений нею, вищий за цивільні закони, бо ним керує сам Бог […] І недарма є приказка: «Добре братство краще багатства».
А що сказано про дружбу, те слід розуміти й про стан. Як до одного, так і до другого вірним вождем є природа. Щасливий же той, хто йде за ним […]
Коли ж черепаха крил не має, то яка потреба? Вони потрібні для птаха. Не в тому справжня премудрість, щоб пізнати весь світ. Кому це під силу? А неможливе й непотрібне – одне й те саме. Але коли ти знаєш усе те, що для тебе
Схожий мотив є в «Моральних двовіршах» Діонісія Катона (І, 33).
Марк Ульпій Траян (53 – 117 рр.) – римський імператор упродовж 98 – 117 рр.
Тит Флавій Веспасіан (9 – 79 рр.) – римський імператор упродовж 69–79 рр.
Так Сковорода передає приписувану Титові крилату фразу: «Diem perdidi».
Перше соборне послання св. ап. Івана 4:8, 16.
