сам не знаю, – відповів Алмаз. – Я та сама, що й ти, земля, ще й куди гірша за тебе. Вона є перепалена сонячним варом жужелиця. От тільки в сухих моїх водах пречудово відбивається блиск сонячного світла, без чиєї сили всі твої добрива порожні, а рослини мертві. Як каже старовинне прислів'я: «У полі пшениця роком родиться, а не нивою чи гноєм».
Світські книги, поза сумнівом, сповнені всілякої користі й краси. І якби вони спитали Біблію: чому супроти неї не мають ані десятої частки шаноби й ціни, чому їй зводять вівтарі та храми? – Я й сама не знаю, – відповіла б вона. – Я складена з таких самих слів і фраз, що й ви, та ще й куди гірших і варварських. Та в несмачних водах моїх слів, неначе в дзеркалі, сяє як слід невидиме, але пресвітле Боже око, без якого вся ваша користь порожня, а краса мертва […]
Байка 23
Собаки і Вовк
У пастуха Тітира[20] жили у великій дружбі двоє собак – Левкон і Фіридам. Про них добре знали і дикі, і свійські звірі. Отож, і Вовк, прочувши про собак, при слушній нагоді вирішив втертися до них у друзі.
– Прошу мене любити й шанувати, панове мої, – сказав з придворною манірністю Вовк. – Ви можете несказанно ощасливити мене, коли зволи-те удостоїти, як шанобливо сподіваюсь, бути вашим третім другом.
Потім чимало наговорив їм про своїх славетних і багатих предків, про модні науки, що їх він опанував батьківським коштом.
– Коли ж, – додав Вовк, – хвалитись родом і науками в розумних сердець вважається за дурість, то я маю кращі гідності, щоб ви мене полюбили. Я станом схожий на вас обох, а голосом і волосом на пана Фіридама. Є ж бо старовинне прислів'я: «Бог веде схоже до схожого».[21] Одного тільки не втаю: у мене хвіст лисячий, а погляд вовчий.
Левкон на те відповів, що Тітир зовсім на них не схожий, проте є для них третім другом; що він без Фіридама нічого робити не починає. Тоді Фіридам сказав так:
– Голосом і волосом ти до нас подібний, а от серце твоє далеке від нас. Ми бережемо овець і вдовольняємось вовною та молоком, а ви шкуру з них здираєте і їсте їх замість хліба. А найбільше не до вподоби нам дзеркало твоєї душі, твоє лукаве око, що скоса на близького баранця позирає.
І рід, і багатство, і чин, і споріднення, і тілесні дарування, і науки не в змозі утвердити дружбу. Тільки серце, у думках єдине, та однакова чесність людяної душі, що живе у двох чи трьох тілах, – ось справжня любов і єдність […]
Байка 24
Кріт і Лінкс
За казками, звір Лінкс[22] має такий гострий погляд, що прозирає землю на кілька аршинів. І ось цей звір, побачивши в землі Крота, почав глузувати з його сліпоти:
– Коли б ти, жалюгідна тварючко, мав хоч би соту частку моєї прозорливості, то міг би проникнути крізь самісінький центр землі. А тепер усе мацаєш, сліпий, як нічка темна…
– Годі тобі чванитись, – відповів на те Кріт. – Зір у тебе гострий, а от розум геть сліпий. Якщо тобі дано
Тітир – ім’я пастуха з Вергілієвих «Буколік», а імена собак запозичені з Овідієвих «Метаморфоз» (ІІІ, 218, наст.).
Схожі слова є в Гомеровій «Одіссеї» (XVII, 218), у восьмій книзі «Нікомахової етики» Аристотеля (1155а34) та в інших джерелах.
Тобто рись.
