не візьмете в кулак. Повірте мені: не в тому життя, щоб бачити, а в тому, щоб мацати. Від 18 дня квітня 1774 року. З підземного світу. N. N.».
Цей лист сподобався багатьом звірям і птахам, наприклад Сові, Дрімлюзі, Сичеві, Одудові, Шуліці, Пугачеві, крім Орла й Сокола. А більше за всіх пливко розводився про цей високородний догмат Кажан, який, побачивши Горлициного й Голубиного синів, намагався ощасливити їх цією пишномовною філософією. Але Горлицин син сказав:
– Родителі наші – ліпші за тебе для нас навчителі. Вони нас народили в пітьмі, але для світла.
А Голубок відповів:
– Не можу вірити дурисвітові. Ти мені й раніше казав, що на світі немає сонця. Але я, народившись у темних днях, сьогодні, у день воскресний, побачив зранку схід найпрекрасні-шого всесвітнього Ока. Та й сморід, що йде від тебе й від Одуда, свідчить, що живе всередині вас недобрий дух.
Світло й пітьма, тлін і вічність, віра й нечестя складають весь світ і потрібні одне одному. Хто тьма, хай буде тьмою, а син світла хай буде світлом. За плодами пізнаєте їх.
Байка 20
Верблюд і Олень
Африканський Олень часто живиться зміями. Отож, наївшись досхочу й не зносячи спраги від отрути, що пекла його всередині, він швидше за птаха кинувся опівдні на водні джерела й на високі гори. Аж тут побачив Верблюда, що пив у струмочку каламутну воду.
– Куди це ти спішиш, пане Рогачу? – обізвався Верблюд. – Напийся зі мною з цього струмочка.
Олень відповів, що він не може з насолодою пити каламутну воду.
– Щось ваша братія надто вже ніжна й вигадлива. А я навмисне каламучу – для мене каламутна вода солодша.
– Вірю, – сказав Олень. – Але я народився, щоб пити най-прозорішу воду з джерела. Цей струмочок доведе мене аж до своєї голови. Бувай здоров, пане Горбачу.
Біблія – це джерело. Людські історії в ній та плотські імена – болото й каламуть. Цей фонтан живої води нагадує кита, що випускає вгору з ніздрів сховану воду безсмертя […]
Хто Верблюд, той п'є каламуть потопних слів, не досягаючи джерельної голови […] А Олень біжить до чистої води […] Слово, ім'я, знак, путь, слід, нога, копито, термін – ось тлінні ворота, що ведуть до джерела безсмертя. Хто не поділяє словесні знаки на плоть і дух, той не може розрізнити воду й воду, красот небесних і роси […] Описувачі звірів кажуть, що верблюд, як починає пити, то завжди каламутить воду.[17] А олень любить воду чисту.
Ця байка писана на Великдень після полудня 1774 року, в Бабаях.
Байка 21
Зозуля і косик
Зозуля прилетіла до чорного Дроздика.
– Як тобі не сумно? – питає його. – Що ти робиш?
– Співаю, – відповів Дроздик. – Бачиш…
– Я й сама співаю частіше за тебе, та все одно сумно…
– Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що,
Про це писали, зокрема, Аристотель (Історія тварин, 595b – 596a) та Пліній Старший (Природознавча історія, VIII, 26).
