порівнювали Його з математиком чи геометром, адже Він безугавно вправляється в пропорціях, або розмірах, виліплюючи в різних фігурах, скажімо, трави, дерева, звірів і все інше.[49] А гебрейські мудреці уподібнили Його гончареві.[50]
Цей промисел – загальний, бо він стосується доброго стану всього творива.
Глава 4
Промисел особливий для людини
Цей найчистіший, всесвітній, спільний для всіх віків і народів Розум подав нам, як джерело, всяку мудрість і мистецтва, потрібні для життя.
Але нічим так не завдячує Йому всякий народ, як тим, що Він дав нам свою найвищу Премудрість, яка є Його природним образом і печаттю.
Вона перевершує всякі інші розумні духи, або уявлення […]
Вона дуже нагадує найдовершенішу архітектурну симетрію, чи модель, яка, непомітно проймаючи весь матеріал будови, робить її міцною і спокійною […]
Отак же точнісінько й вона, потай розлившись по всіх частинах політичної будови, складеної не з каміння, а з людей, робить її міцною, мирною і щасливою. Коли, наприклад, якийсь рід, чи місто, чи держава засновані на цій моделі, тоді вони стають раєм, небом, домом Божим… А коли одна якась людина за тим-таки зразком будує своє життя, тоді буває в ній страх Божий, святиня, благочестя… І як у людському тілі один і той самий розум по-різному діє в різних частинах, – так і в згаданих громадах, зв’язаних цією Премудрістю, Бог через різні частини веде все до загального добра. Вона в усіх наших справах і словах є душею, добром і красою, а без Неї все мертве й гидке. Ми всі народжуємось без Неї, але для Неї. Хто до Неї природніший і охотніший, той благородніший і гостріший, а хто більше з Нею згідний, той відчуває в собі справжню, нехай і незбагненну втіху. Від Неї одної залежить особливий промисел у творенні роду людського. Вона ж бо є те найпрекрасніше Боже лице, яким Він, відбившись із часом у наших душах, перетворює нас із диких і бридких монстрів, чи потвор, на людей, тобто на істот, здатних до суспільної злагоди, незлостивих, стриманих, велико душних і справедливих[51] […]
Вона відрізняє нас від хижих звірів милосердям і справедливістю, а від худоби – стриманістю й розумом; Вона є не що інше, як найблаженніший Божий образ, таємно написаний на серці, сила й закон усіх наших порухів і діл. Тоді наше серце стає чистим джерелом благодійності, що невимовно звеселяє душу, тоді ми душею й тілом буваємо справжніми людьми, тоді ми стаємо схожі на придатне для будівлі чотирикутне каміння, з якого зводять живий Божий дім, де Він царствує Своєю особливою милістю […]
І хоч зверху Вона незавидна й нікчемна, зате всередині поважна й розкішна; Вона схожа на крихітне […] зернятко, в якому ховається ціле дерево з плодами й листям, або на маленький простий камінець, в якому зачаїлась величезна пожежа. На Її позначення споконвіку вживали різні образи, тож Вона, немов який принц, мала свої портрети, печаті й символи, різні в різних віках і народах. Її символом був, наприклад, змій, повішений на кілку перед юдеями.[52]
Її герб – голуб з оливною віткою в
Наприклад, Плутарх у восьмій книзі своїх «Застільних бесід» (II, 718b – 720с) докладно розглянув питання про те, «що має на думці Платон, коли стверджує, що Бог завжди залишається геометром».
Сковорода переказує тут думку Аристотеля про те, що «людина є від природи істотою політичною» (Політика, кн. 1).
