підстрелений.
– Та нормальок! – посміхнувся Семен. – Уже майже не щемить. Тільки вставати з ліжка важко – залежишся, а потім тільки поворухнешся, і клята шия вистрілює блискавками аж до прямої кишки… Я через це й не відчиняв так довго. Ледве сповз із лежака.
– А де Лео? Чо’ він не спустився? – зобразив обурення Ґрем.
– Він у ванній сидить, – посміхаючися, сказав росіянин.
Щось у тій посмішці насторожило мулата:
– Якого лисого він там робить о третій дня?
– Помідорки вимочує. – Було видно, що лише завдяки титанічним зусиллям Сьома вдержує істеричний регіт за міцно стуленими зубами.
– Які ще помідорки?
Семен з ляском затулив рота долонею. Через перекошену голову могло здатися, наче росіянин сам собі хоче зламати карк. Утім, ніщо не допомагало: сміх фонтанував уривчастим пирханням через ніс.
Трохи опанувавши себе, хлопець промовив:
– Янкі, ану крикни… спитай у нього: як твої яйця?
– Що? – смикнув бровами американець.
– Що чув.
Ян вирішив не чекати, поки Ґрем розкумекає, що й до чого. Задер голову в проліт над сходами і заволав на всю віллу:
– Leo… Leo! How’re your balls, man?![56]
У відповідь із другого поверху долинуло розпачливо-істеричне верещання:
– Fuck you! FUCK YOU ALL!!![57] – Голос Левка змінився до невпізнання.
– Чувак, ну тобі хоч полегшало? – задерши макітру, і собі глузував Сьома.
– Fuck aw-a-a-a-a-a-a-ay!!!
Семен зареготав, зігнувшись навпіл. Його губи спершу розтяглись у посмішці, але вже за мить викривилися від болю – простуджений нерв давався взнаки. Розбурханий лайкою, до вітальні ввійшов Бенгт. Що найдивніше, архітектор зовсім не сердився через те, що у його домі безсоромно лаються, – він також давився сміхом.
– Здрастуйте… – привітався Ян, сором’язливо втягнувши голову поміж пліч. Чех не знав, що старий удома.
– Привіт, хлопці! – ледве здержуючи пирскання, помахав рукою Бенгт.
– Та що тут у вас сталося? – озвався Ґрем, переводячи погляд з Бенгта на Сьому і назад. – Семе?
– Га-га-га! – більше не стримувався хазяїн вілли.
– Не питай, – застогнав Семен, сповзаючи по стіні на підлогу.
В обох – і у старого, і в росіянина – виступили сльози від сміху.
– Вмерти можна… – Витираючи кулаком вологу з очей, Бенгт почовгав до кухні.
Сьома звівся на рівні:
– Ходімо. Зараз самі побачите.
Хлопці піднялись у вітальню на другому поверсі. Ян звільнився від сирних паличок і чипсів, розклавши пакети на столі. Ґрем відразу попрямував до ванної кімнати. Наблизився, машинально простягнув руку, щоб узятися за ручку, і лиш тоді помітив, що дверей немає. Точніше, вони є, але не там, де належить бути. Двері ванної кімнати стояли обіперті об стіну біля проходу. Завіси – грубо вирвані. В місцях відриву повідлітали шматки
Лео… Лео! Як твої яйця, чувак?! (
Пішли ви! ТА ПІШЛИ ВИ ВСІ!!! (
