голосом? – сполошився Ігор.
– Спав.
– Хух, а я вже злякався. Думав, захворів.
– Вирубило на трохи. Але вже прокинувся. «Готовий до використання».
– Ясно. В Інни Кречет є коханець, – сповістив майже радісно Марченко.
– Було б дивно, якби вона досі сама лишалася. Молода… Вільна… Боже-вільна…
– Усе правильно. Але…
– Що значить – «але»?
– Те «але» ну дуже цікавеньке. Її новий любчик – Олег Приймак – колишній спецпризначенець. У «Соколі»[44] нашому, донецькому, служив. Більше року як звільнився з тюрми. Сидів за вбивство.
– Ножем у серце? – пройшовся струм Богдановим тілом.
– Ні, – зупинив цей «процес» донкор. – Застрелив із пістолета. Він додому зі зброєю приїхав. А до сусіда, з яким Приймак давно мав різні погляди на закони гравітації, гості прийшли. Ну, й почали гульбанити по-дорослому. Він зайшов їх заспокоїти, а ті на нього «наїхали конкретно». Ну, і не витримав… Одного поклав. Двох поранив… Але ж із ножем спецпризначенці теж «на ти». Профі на всі руки!
– Це точно. Треба його поворушити. Може, наш клієнт? На зоні заточку зробив. Вона ж тонка.
– Тонка… Я адреску вже маю.
– Їдемо?
– Так. Підскочу й заберу тебе хвилин за сорок.
– Добре.
Лисиця дав відбій і поклав телефон. Задумався. Це ставало цікавим.
«Коханець колишньої Кречетової дружини, – подумав. – І знову все веде до жінки… Гм… А що? Теж варіант. Спецпризначенець. Супермашина для вбивств. Та й було вже раз. Чом би й не повторити? «Психологічний бар’єр подолано». Приревнував – і ножиком приголубив. Без «шуму і пилі». Але ж не міг не розуміти, що одразу потрапляє під «ковпака»… Ха! Та його вже й слід вичах. Шукайте – скільки хочете… А якщо не зник – отже, не вбивав? Чудово. Поїдемо – перевіримо».
Марченко під’їхав за тридцять шість хвилин. Богдан стояв біля готелю і вже виглядав. Не хотів гаяти часу. Одразу в машину і… Свербіло рухатись далі.
– Важка дорога, – сказав донкор, опустивши скло. – Не пропхнешся. Наче найнялися. Але я часу трохи зекономив. Проскочив на червоний. У дзеркало подивився. Ніби не гналися.
– А якщо сфоткали?
– Доведеться заплатити.
– Краще не ризикуй… Життя ж усе-таки…
– Та я наче з правилами й дружу. Це щось сьогодні… Розслабився.
– Поїхали! – звелів Богдан, і Марченко, кинувши «в пелену» киянину кілька фотографій, одразу припустив.
Професор узявся роздивлятись.
– Пан Мордовцев, – прокоментував донкор, коли професор устромив очі в кремезного літнього чоловіка з поголеною головою, від якої вгору смішно стирчали вуха, великим широким носом і густими кущистими бровами.
– Не герой-коханець, –
«Сокіл» – спецпідрозділ Управління боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ) обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України. Його завдання – силове забезпечення оперативно-розшукових заходів, які здійснюють співробітники УБОЗ.
