style="font-size:15px;"> Пол Кампано не шукав, куди б викинути сміття. Сміттєбаком він називав Вілла, коли вони були дітьми. Від спогадів у Вілла в горлі виник клубок. Він мусив його проковтнути, перш ніж зміг відповісти.
– Так.
– Розкажи, що сталося з моєю дочкою.
Вілл завагався, але тільки на секунду. Йому довелося повернутися боком, щоб пройти повз Пола в коридор. Обережно, щоб нічого не порушити, він ступив на місце злочину. Тіло Емми лежало паралельно до стін, обличчям у протилежний до сходів бік. Ідучи до неї, Вілл усе повертався поглядом до відбитка руки, бездоганних обрисів долоні й пальців. Від думки про те, що той тип робив, коли залишив відбиток, у Вілла все перевернулося в шлунку.
За кілька кроків до тіла він зупинився.
– Мабуть, її вбили тут, – повідомив він Полу, з калюжі крові, яка всоталася в килим, зробивши висновок, що дівчинку не пересували.
Він присів навпочіпки біля тіла й сперся долонями на коліна, щоб випадково чогось не торкнутися. Еммині шорти лежали купкою біля щиколотки, ступні були босі. Білизну і сорочку нападник відкинув убік. На білій шкірі грудей чітко проступали сліди зубів. Внутрішній бік стегон рясно вкривали подряпини й синці, набрякла піхва промовисто свідчила про завданий біль. Дівчинка була худенька, з білявим волоссям до плечей, як у матері, й широкими плечима, як у тата. Важко було сказати, який вигляд вона мала за життя. Обличчя в неї було таке побите, що череп провалився, очі й ніс зникли. Єдиним орієнтиром був відкритий рот – беззубе чорне криваве провалля.
Вілл глянув на Пола. Той досі стояв, наче приріс до підлоги на горішньому майданчику сходів. Великі м’ясисті руки він притискав до грудей, наче нервова старенька в очікуванні поганих звісток. Вілл не знав, що йому звідти видно, чи відстань трохи пом’якшує, а чи навпаки – погіршує картину насильства.
– Її били, – сказав йому Вілл. – Ще бачу два ножові поранення. Одне під грудями, інше – над пупком.
– Торік вона зробила в ньому пірсинг. – Пол здушено розсміявся. Вілл глянув на нього, і він сприйняв це як знак продовжувати. – Вони з найліпшою подружкою подалися у Флориду і повернулися з… – Він несхвально похитав головою. – Коли ти ще малий, то думаєш, що такі штуки прикольні. Але коли стаєш батьком і твоя дочка повертається додому з кільцем у пузі… – Його обличчя стислося, бо він щосили боровся з припливом емоцій.
Вілл знову глянув на дівчину. У шкірі пупка справді було срібне кільце.
– Її зґвалтували? – спитав Пол.
– Можливо. – Слово вилетіло надто швидко, і звук завис у затхлому повітрі.
– До чи після? – Голос у Пола дрижав. Він був добре обізнаний з тим, на які темні справи здатні чоловіки.
Розмазана кров на животі та грудях дівчини свідчила про те, що хтось лягав на неї зверху після того, як вона пережила найгірше побиття. Та все одно Вілл сказав:
– Це тільки
