удень, коли в школі уроки.
– А сьогодні сусідка нічого не бачила?
– Вона старіша за того пса, тому особливо не сподівайся. – Лео ворухнув плечем. – Там хтось із наших розмовляє з нею.
– Мати точно не знає вбивці?
– Точно. Коли вона трохи заспокоїлась, я попросив її знову глянути на нього. Вона ніколи в житті його не бачила.
Вілл перевів погляд на мертвого чоловіка. Усе складалося, та логіки в картинці не було.
– Як він сюди потрапив?
– Не уявляю. Може, на автобусі приїхав і пішки йшов з Пічтрі-стріт.
До Пічтрі-стріт, однієї з найголовніших в Атланті, було недалеко, десять хвилин ходи. По ній їздили автобуси й поїзди, а підземка доправляла тисячі людей в офіси й крамниці уздовж усієї вулиці. Вілл чув про злочинців, які скоювали й більші дурниці, ніж підігнати брутальне вбивство під графік руху автобусів, але це пояснення видавалося якимось неправильним. То була Атланта. Тут лише відчайдушно бідні чи схиблені на екології їздили громадським транспортом. А на підлозі лежав охайний підтягнутий білий хлопець у джинсах за триста доларів і кросівках «Найк» за двісті. Або в нього була машина, або він жив десь по сусідству.
– Ми вислали патруль, щоб пошукав нічийну машину, – сказав Лео.
– Ти був першим детективом, який приїхав на місце?
З відповіддю Лео не квапився, щоб дати Віллові зрозуміти, що він робить йому послугу.
– Я був першим копом, і крапка, – нарешті сказав він. – Дев’ять-один-один приїхали близько пів на першу. Я доїдав обід у сендвіч-барі на Чотирнадцятій. Сюди приїхав за дві секунди до появи патрульної машини. Ми обшукали будинок, перевірили, чи нікого більш нема, а тоді я сказав усім вимітатися.
Звідси до Чотирнадцятої вулиці було їхати менше ніж п’ять хвилин. Їм пощастило, що першим на місце злочину прибув детектив, який зумів уберегти сліди від затоптування.
– І ти першим поговорив з матір’ю?
– Скажу тобі, вона була налякана до чортиків. Руки трусилися, я не міг з неї слова вичавити. Вона десять хвилин заспокоювалася, і тільки тоді я зміг її розпитати.
– По-твоєму, тут усе чисто? Просто сварка між двома підлітками, а тоді приходить мамуся і кладе всьому край?
– Вам Гойт Бентлі сказав перевірити саме це?
Прямої відповіді на запитання Вілл уник:
– Лео, ця інформація не для розголошення. Бентлі грає в гольф із губернатором. Сидить у правлінні половини доброчинних організацій у місті. Мені здається, дивно було б, якби ми сюди не приїхали, правда?
Лео наполовину знизав плечима, наполовину кивнув. Можливо, його теж непокоїло щось на місці злочину, бо він повів далі:
– У матері рани, які вона отримала, захищаючись. Видно сліди боротьби, поламані хріновини, стіни пошкоджені.
