яка могла вчитися в тій самій школі, що й Емма та Кайла, і зустрічається з другом Адама, – це наша єдина зачіпка.
Говорити вголос про очевидне потреби не було: з кожною годиною, що минала, знайти вбивцю ставало дедалі важче і шанси побачити Емму живою танули на очах.
Вілл почав набирати номер на мобільному.
– Хтось дзвонив, поки я розмовляв з батьками, – пояснив він. – Напишіть про інцидент із Елбертсоном у звіті й забудьте про нього. У нас зараз є серйозніші проблеми.
Поки він прослуховував повідомлення, біля них зупинився кремовий седан «лексус». За кермом Фейт побачила Аманду Ваґнер. Напевно, то вона залишила повідомлення, бо Вілл сказав:
– «Пріус» Кайли Александер знайшли біля копі-центру на Пічтрі. У багажнику кров, але Емми нема. Записи на камері спостереження розмиті, та принаймні вона працювала.
Він поклав телефон у кишеню і пішов до Амандиної машини, дорогою віддаючи накази Фейт:
– Викличте кілька груп, щоб допомогли опитати мешканців гуртожитку. Може, хтось знає більше про Адама. Обшукайте його речі, подивіться, чи нема там фотографій Емми. Заберіть усе, чого не повинні бачити його батьки. Допитайте знову того Ґейба, якщо думаєте, що це допоможе. Якщо ні, дайте йому спокій на один день, щоб дозрів. А завтра можемо атакувати його вдвох.
Фейт силкувалася впорядкувати всю цю інформацію.
– О котрій починаємо?
– Сьома – це зарано?
– Ні.
– Зустрінемося в Академії Вестфілда. Я хочу опитати працівників.
– А хіба Лео не…
– Він більше не працює над цією справою. – Вілл відчинив дверцята машини. – Побачимося вранці.
Фейт розтулила було рота, щоб запитати, що, в біса, сталося з Лео, але Аманда натиснула на педаль газу ще до того, як Віллові сідниці торкнулися сидіння. Фейт побачила, що Віллів піджак залишився лежати на капоті «міні», й помахала рукою, щоб вони зупинилися, проте Аманда чи то не побачила, чи то не звернула уваги. Хороша новина для Фейт полягала в тому, що її не усунули від справи. А погана – її залишили на рівні дівчинки на побігеньках. Їй, напевно, доведеться стирчати тут до третьої ночі.
Першою жертвою був Лео. І хай йому грець, якщо Фейт не стане другою.
Вона понишпорила в кишенях Віллового піджака і знайшла жменю латексних рукавичок. Але була там ще й інша, значно цікавіша знахідка: цифровий диктофон. Фейт покрутила штучку в руках. Усі літери постиралися від тривалого використання. Напис на екрані повідомляв про шістнадцять записів. Фейт здогадалася, що червона кнопка означала запис, тож біля неї, напевно, була кнопка відтворення.
Задзвонив її мобільний, і Фейт мало не впустила диктофон. На екрані висвітився номер Джеремі, і вона подивилася на другий поверх Ґлен-холу. Нарахувала п’ять вікон і в шостому побачила сина, він стояв і дивився
