не сталося. Просто мені вже остогидли нічні клуби.
– Хвилиночку. – Равік підкликав рукою квітникарку, що стояла біля входу. – Матусю, – сказав він, – давайте всі ваші троянди. Скільки за них? Тільки не заправте, як за рідного батька.
– Шістдесят франків. Як для вас. Бо ви дали мені рецепт проти ревматизму.
– Допомогло?
– Ні. І не допоможе, поки я цілі ночі стовбичитиму на такому мокрятинні.
– Ви найрозважніша пацієнтка з усіх, яких мені доводилося лікувати. – Він забрав троянди. – Ось чим я виправдаюся за те, що ти вранці прокинулась сама й пішла без сніданку, – сказав він Джоан і поклав троянди їй до ніг. – Хочеш іще чогось випити?
– Ні. Їдьмо до тебе. Поклади квітки сюди на сидіння.
– Їм і там добре. Квітки треба любити, але не панькатися з ними.
Вона швидко обернулася до нього.
– Ти хочеш сказати, що не треба розбещувати того, кого любиш?
– Ні. Хочу сказати, що з прекрасного не слід робити драму. А крім того, цієї хвилини краще, щоб між нами не лежали ніякі квітки.
Джоан недовірливо глянула на нього. Потім її обличчя проясніло.
– Знаєш, що я сьогодні робила? Жила. Знов жила. Дихала. Знов дихала. Була на землі. Знов була на землі. Вперше. Знов у мене з’явилися руки. І очі, й уста.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
