на тривалий час! Але ж за старовинною легендою, якщо з яйця народиться новий квітозавр, то я помру! Згину! О-о-о-о, я зараз лусну від люті!
І містер Пуп почав роздуватися, ніби повітряна кулька.
– Тіш-ш-ше, ті-ш-ше… – зашипіла гадюка на його грудях, – тєбє доктора запрєтілі валнаваться… Давай бєгом к акваріуму…
Слід зазначити, що містер Пуп хворів на рідкісну та смертельно небезпечну недугу, що називалася злободинамією, – людина так роздувається від люті, що може запросто луснути.
Підбігши до величезного акваріуму, містер Пуп зірвав гадюку з шиї і кинув її у воду, де плавало десятка півтора справжніх золотих рибок. Одна рибка – одне бажання. На чорному ринку такі чарівниці коштували шалених грошей. Водяна гадюка вправно впіймала найтовщу і, висунувши з акваріуму вкриту стразами голівку, виплюнула рибку просто у руки господареві.
– Відпусти мене, я виконаю будь-яке твоє бажання, – ледь чутно промовила рибка людським голосом.
– Жити хочу-у-у-у, – прохрипів, хапаючи ротом повітря, містер Пуп.
– Хай тобі буде. Живи… – промовила рибка, і сталося диво.
Жлобурянин просто на очах почав здуватися, меншати і за мить повернувся до своїх звичайних розмірів.
– Відпусти мене, – тепер уже рибка благала свого господаря про милість, задихаючись без води.
– Ага, зараз… – цинічно усміхнувся містер Пуп. – Виконала бажання, та й годі. Тепер ти мені не потрібна, дарма тільки будеш в акваріумі хвостом махати. Сваровська, тримай! – і кинув свою рятівницю прямо до пащі водяної гадюки.
– Ш-ш-ш-ш, люблю дєлікатеси, стрази і багатих мущ-щ-ін, – зашипіла гламурна змія, заковтуючи ще живу рибку все глибше і глибше.
Тим часом містер Пуп, поправляючи розхристаний костюм, підійшов до робочого столу і по селектору наказав секретарці викликати до нього в офіс Жабуляка і Пукоока.
За п’ятнадцять хвилин двійко бойових пупоноїдів стояли перед господарем струнко. Той, що звався Жабуляком, був схожий на велику пухирчату жабу з носом-трубою і такими самими відстовбурченими вухами. На грудях у нього, почеплений до товстелезного золотого ланцюга, теліпався золотий мобільний телефон. Інший – Пукоок, був увесь червоний, ніби варений рак, банькуваті вирячені очі піднімалися над головою на двох тоненьких, як у равлика, ніжках. Він страшенно соромився своїх очей і ховав їх за коштовними золотими окулярами із затемненими скельцями.
– Є справа на мільярд! – гаркнув до пупоноїдів містер Пуп.
– На мільярд?! – хрюкнув носом Жабуляк, а у Пукоок злегка присвиснув.
– Чи відомо вам, що сьогодні на Землі знайдено волошкову квітозавриху?
– Як? – в один голос вигукнули пупоноїди. – Вони ж усі типу вимерли! Ми самі, по ходу, зачищали Землю від останніх квітозаврів.
– Виходить,
