чую, один Ромка захихикав. Ти ба, вража душа. Тут хоч плач, а йому смішно!..
– Ні, я про те, що в ньому не встановлена операційна система… – якомога спокійніше повідомив продавець. – Потрібно програміста. Щоб із ішого носія… За окрему плату.
– То так би й говорили, що на ціннику одне, а насправді – інше!.. – з цими словами мама повернулась до нас: – ходімо! Іншим разом купимо! І не тут!
– Ну ма-а… – ми відчайдушно зарепетували в один голос: повертатися впорожні ніяк не входило в наші грандіозні плани.
З такого шокового стану нас вивів голос продавця, як соломинка потопаючому:
– Заспокойтесь, будь-ласка. Жіночко, вам зовсім не обов’язково наймати програміста. Може, у вас є знайомі, які допомогли б вам з операційкою. Ось і все…
Ми з Володькою, не змовляючись, з благаючим поглядом «рятуй» уставились на Ромку. Але наш спец тільки ніяково знизав плечима та забелькотав зовсім якось по-дурнуватому:
– То я, теє, тільки ото програмки вмію…
Все ясно. Володька аж зубами заскрипів. Юзер! А ще темні окуляри нап’яв, га? Знаток! Чиє б нявчало, а ваше б мовчало. Ми з братухою вже приречено подивились на дверну ручку, коли знову обізвався продавець. Спаситель наш!
– Раз таке діло, я можу запропонувати вам…
Ми уупинили маму на півдорозі до тієї злощасної ручки.
– У нас є й інші моделі. – Продавець на мить замовк, певно, підбираючи зрозуміле нам слово: – повні.
– То чого ж ви мовчите?! – мама повернулась знову до прилавку.
Продавець знову вичавив із себе посмішку. Як-то воно зветься? Ага, згадав, сервіс! Гадаю, розмовляючи з нашою мамою десь біля тину на вулиці, він давно уже перестав би приязно посміхатися. І мабуть, таки вони полаялися б. А тут – що то сила волі в чоловіка! Сервіс!
– Це домашній варіант. Продається разом з операційкою.
– А він задачки розв’язує?
– Звичайно… Тільки коштує трішки дорожче.
– Ма-а, давай купимо домашній! Я такий хочу!.. – а що не кажіть, мій Володька- як знахідка.
– Нащо ж нам той офіс? Та ще й порожній! – защебетав-затьохкав і я з другого боку.
…Зітхнули полегшено, коли мама дістала гаманця. Охо-о… Сказиться тре’, як-то казала баба Настя, з тими купівлями. Сім потів зійде.
– А що я говорив? – Ромка знову по складах: – до-маш-ній! – і чваньковито запхнув обидві руки в кишені шортів. Ми промовчали.
Екран, чи то пак, монітор, купили такий же тоненький, як у Ромки. Правда, трохи менший, бо на великий у мами не вистачило грошей. Нам і такого вистачить!
З купою коробок їдемо додому. На таксі. Ура! Душа співає-є!..
Мама по приїзді побігла на роботу. А Ромка притаскав пару дисків з іграми. Ось вона, мрія! Ми дружно заходилися досліджувати обнову. Щасливі не менше за нас гуси з тієї радості сиділи цілісінький день без води.
Тут уже юзер таки показав, що він щось у справах тямить – справно всі проводи поприєднував і наш апарат засвітився приємним літнім небом. Ну Ромка, ну голова!
Аж
