що йому станеться?! Якщо є, клацнемо. А що?..
Сказано – зроблено. Я подув по викрутку. Братуха – голова! Старший. Хіба ж ми нелюди які, щоб комп’ютера потрощити? Ми ж легенько, тільки заглянемо, подивимось, що там у ньому, а гляди, й робить почне. Коли там кнопочка є. Ота календарна. Ось тільки пару гвинтиків викрутимо…
Володька від старання аж язика висолопив. А в мене від надмірного хвилювання чуб змокрів. Те-е-к… Один гвинтик вже є. Наш.
– Тримай! – Володька простяг його мені.
Від нервової напруги аж руки трусяться. Й сам не знаю як, але той клятий шуруп слизнув з моїх пальців, і…
– Що?..
– Упав. Десь тут… На підлозі.
– Розтелепа!..
Я тільки мовчки засопів. Хіба ж я хотів?.. Воно само якось.
– Шукай тепер!
Тутечки я вже огризнувся:
– А не ти захотів компа розібрати?
Якби не той невидимий гвинтик десь під ногами, то на підлозі уже б валялися і ґудзики з моєї сорочки. А коли б мені підвезло, то й з братушиної.
Ми заходилися рачкувати. Нема! Ніде нема.
– А може він, ну-у, туди-и… – я підкинув несміливо.
– Куди? – Володька звівся на коліна.
– Туди, – я тикнув пальцем на щілину між дошками, – упав…
Не знаю, а лише здогадуюсь, чим би закінчилась наша дружня братня бесіда, якби до нас не завітав Ромка.
– Що за поклони? – захихотів він, уздрівши нас на колінах, – ви чо’?
– Ми це-е, кнопку на календар, – признався я, кивнувши на комп’ютер, – і шуруп загубили.
– Через нього все! – не преминув вишкіритися мій братичок.
Ромка здивовано роззявив рота та шкрябонув себе за вухом:
– То ви що? Повні телепні? Ги-ги!
– А чого?
– Який календар? Це тобі що, шпиця у колесі? Ой, не можу!.. Ха-ха!.. – сусід зайшовся голосним сміхом.
– Ми тільки глянути. А то не робить. – Володька ковзнув поглядом по «ящику», що мертво лежав посеред кімнати.
– Тільки одним оком!..
– І все!..
– Що «все»? – перекривив Ромка братуху, гупнувши себе щиколотками по лобі. – Розбирають, ну?! Він же на гарантії! На га-ран-ті-ї! – ох, як же сусід запустив по складах, точно як англійській.
– Ну і…
– Розкручувати не можна! Не мож-на. Ясно?
– І що тоді з ним робити?
Ромка поважно всівся, розкинувши обидві руки на спинку дивана:
– Дякуйте, що в сусідах такий чоловік живе, як я. Юзер!
– В тебе ж на телефоні ні копійки. Щоби в Америку…
– Ага! – докинув і я.
– Причому тут мобіла! До мене завтра брат приїжджає. Двоюрідний. Дійшло?
– Е-е…
– Ну й не дійде! – чомусь розсердився Ромка. Начебто ми спроможні вгадувати чиїсь думки. – Він добре в компах волоче, – продовжив сусід, – лівака привезе.
– А що воно таке? Лівак.
– Хе-хе!..
