style="font-size:15px;"> Після трапези Дато порушив тишу і сказав те, про що, мабуть, думали й інші:
– Як рано тут сніг випав, у Тбілісі все ще тепла осінь.
– Така в нас країна, – мовив отець Теодоре, – маленька, проте дивовижна. Тут уже сніг, а на морі, мабуть, ще купаються. Бог дав цій маленькій країні усе, люди ж у ній втратили відчуття вдячності, а самого Бога забули.
– Чому? – раптом перебив Сосо, – люди в цій країні все одно пам’ятають Бога навіть попри заборону ходити до церкви. Якщо у країни погана влада, це не провина людей.
– Влада також складається з людей, – тепер уже чернець перебив Сосо. – І влада є частиною того народу, який ви зараз хвалите.
– Я нікого не хвалю, просто захищаю тих, які не мають права вибору і через це не можуть відповідати за тих поганих людей, які трапляються у владі. У народу відібрали право вибору, тому він не відповідальний за те, що відбувається у нашій країні, – сказав Сосо вже не так спокійно і поглянув на хлопців. У них були більш спокійні обличчя – вони знали, що Сосо завжди любив посперечатись, але не битись і до того ж ніколи не залишав супротивника ображеним, завжди намагаючись аргументувати свою позицію.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
