витягнув з кишені хустку й витер лоба.
Митник не побачив краплю поту, яка впала на паспорт, і повторив запитання.
– Нічого, – спочатку невпевнено сказав вчений, та потім твердіше додав: – звичайно, нічого забороненого.
Митник подивився на відомого грузинського вченого так допитливо, що тому згадалося власне студентство й іспити.
– Подивимось? – спитав митник й поглянув на валізу вченого. Батько Сосо вже не міг відповідати, й він просто кивнув головою, і єдине, про що він думав зараз, була таблетка для серця, яка лежала у кишені, але ліки він мав покласти під язик так, аби митник не помітив. Це було не так вже й легко, і біль, який почався з серця, а зараз охопив уже все тіло, не проходив.
Коли батько Сосо відкрив очі, все вже скінчилось, жінка у білому халаті вимірювала рукою пульс і зі співчуттям хитала головою:
– Дорога у вас була дуже довгою, от ви і втомилися, до того ж не ображайтесь, але ви вже не маленький хлопчик і від таких далеких подорожей вам треба надалі утримуватись.
Багаж батько Сосо не відкривав ані в аеропорту, ані в дорозі і лише вдома розпакував валізу, в якій лежали придбані в Америці неторкані джинси.
Тому він насправді не знав, що сталося – перевірили чи ні його багаж в аеропорту. Можливо, бачили й джинси, і навіть не здивувались чи обурились, чого так боявся грузинський вчений, – він справді не знав, що відбувається зараз у Радянському Союзі, але точно знав, що відбувалось у Вавилоні кілька тисяч років тому, та й зараз він жив там – у Месопотамії Гільгамеша, разом із древніми шумерами.
Навіть дружині й сину він не розповів про пригоди в аеропорту й безслівно, але з гордістю передав синові привезені з Америки справжні джинси. Сосо всміхнувся й, окрім подяки, нічого не сказав, хоча легко здогадався, скільки нервів коштувало батькові-науковцю перетнути радянський кордон.
Сосо вже не був маленьким, але мама його була все ж грузинською мамою і тому попросила сина приміряти джинси й показати їй, на що Сосо посміхнувся, поцілував її й зачинився у власній кімнаті.
Він усю ніч малював і слухав «Лед Зеппелін». Лише іноді кидав погляд на нові джинси, що висіли на стільці, й на плакат Міка Джагера на стіні. Кілька разів, стомившись, викурив цигарку. В такий час особливо подобалось курити, а джинси він все ж не надягнув, навіть не приміряв. Вже світало, коли він ліг спати. Заснув одразу.
Вранці навіть не снідав. Взяв під пахву джинси й пішов до Іраклія Костави.
Іраклій Костава був другом Сосо і сином відомого грузинського дисидента Мераба Костави. Останній, абсолютно незламний чоловік, вже четвертий рік відбував термін у якомусь далекому сибірському таборі за антирадянську діяльність. Сосо точно знав, що Іраклію, як би той не хотів, батько не зміг би привезти справжні джинси і навіть не повернувся би до Грузії ще тривалий час. Тому Сосо, навіть не думаючи довго,
