сподобався малюнок і він хоче зустрітись, а ще раптом захотілося сказати Тіні, що він – каліка. Гега потім довго не міг зрозуміти, чому він вирішив так жорстоко пожартувати з Тіною, але її відповідь просто вразила:
– Для мене немає різниці – каліка ви чи ні. Для мене головне – людина.
Дівчина з дитячим голосом була більше схожа на янгола, ніж на студентку художньої академії, і Гега вмить кинув слухавку. Мабуть, від розгубленості й несподіванки, бо на таку відповідь не очікував. Він справді не думав, що пересічна тбіліська дівчина могла бути такою, а ще він жалкував, сильно жалкував, що так некрасиво пожартував з нею, і виправдовував себе лиш тим, що свідомо не відкрив Тіні, хто він є насправді. Гега був досить молодим двадцятидворічним актором, однак у нього вже були успішні ролі в кількох художніх фільмах, тому його ім’я та прізвище у Грузії знав кожен, хто любив кіно. Гега, як талановитий актор і красивий хлопець, був дуже популярним у тодішньому Тбілісі, а особливо серед молодих дівчат. Саме це й не було йому потрібно, Гега не хотів користуватися власною популярністю, а тому вигадав історію про власне каліцтво і, буцімто, неможливість пересування без візка. Гега трохи подумав і, дійшовши висновку, що повертати назад буде неправильно, знову набрав номер Тіни.
– Слухаю, – відповіла вона саме тим занадто дитячим голосом, за яким Гега вже встиг скучити, але, почувши його, він знову розгубився і від безвиході просто кашлянув. Гегу вважали найталановитішим молодим актором, однак зараз йому було справді важко зіграти роль. Через це він навіть почав сумніватися у своїй професійності.
– Це знову я, – невпевнено промовив він у слухавку й знову кашлянув.
– Куди ви поділися? – щиро здивувалася Тіна.
– Мабуть, просто зірвалось.
– Що ви мені казали?
– Коли?
– До того, як зірвалось.
– Сказав, що я каліка й не можу пересуватись без візка.
– Нічого страшного, якщо ви не проти, я можу прийти до вас додому, взявши свої малюнки.
– Ні, що ви, не хочу вас турбувати, до того ж…
– До того ж що?
– До того ж я й так постійно вдома, тому краще б ми зустрілись де-небудь.
– Розумію, та я не хотіла вас обтяжувати, а вийшло навпаки.
– Зустрінемось, де скажете.
– Я прийду туди, куди забажаєте.
– Я зустріну вас біля академії після лекцій.
– Як ви мене впізнаєте?
– Ви мене з легкістю впізнаєте, не думаю, що у когось ще, схожого на мене, буде побачення перед академією.
– Я ж сказала вже, що чудово розумію вашу ситуацію…
– Та думаю, все одно не буде багато приємного у тому, що таку красиву дівчину, як ви, зустріне каліка у візку на коліщатах…
– Таку красиву дівчину, як я? Чи ви знаєте, яка я?
– Не знаю, та якою ви не були б, ваші подруги, мабуть, здивуються,
