те, що прокинувся. Так рано встати не просто, – сказала Тіна і, так само посміхаючись, пішла тротуаром.
– Дивлячись у якому випадку, точніше, дивлячись через кого, – сказав Гега, хоча й сам прекрасно знав, що йому так рано вставати дійсно було дуже важко.
Гега Кобахідзе
Тіна у відповідь не сказала нічого і так посміхнулась до хлопця, наче не хотіла порушити нічну тишу. Коли вони почали підійматись по старій, мощеній камінням, тбіліській вулиці, нічну тишу порушував лише звук їхніх кроків. Дорога вгору була довгою, і Гега був упевнений, що втомиться, але цього не сталося, і він навіть насолоджувався прохолодою, котру принесли сутінки, коли згори вони оглядали місто, яке ще спало.
Сонце ж повільно, неспішно виповзало на тбіліське небо, і Гега хотів подякувати Тіні за те, що привела його сюди в цей час, але у Тіни було таке щасливе обличчя через цей спокій, що Гега зрозумів – зараз мовчання цінніше за слова, і він порушив його лише по дорозі назад, коли вони спускались із Мтацмінди:
– Ми звідси спостерігатимемо і за заходом сонця?
– Захід сонця звідси не видно.
– І що ж нам робити?
– Треба нам їхати на море.
– Зараз – на море?
– Зараз море найкраще, осіннє.
– І нікого не буде?
– Лише ти і я, і море – хочеш?
– Хочу, – сказав Гега і нерішуче торкнувся пальців дівчини правою рукою.
Був уже ранок, на вулиці снували люди. Кілька школярок у формі по дорозі до школи затримали погляд на прекрасній парі. Та вони не знали, що Тіна і Гега були найпрекраснішими у всьому світі саме тому, що цього ранку їхні пальці вперше торкнулися один одного…
Чернець
– До кінця хотів проявити свою повагу, але вище не поїду, та й машину шкода, – сказав хлопцям водій і вимкнув двигун.
Хлопці вийшли з машини й витягли рюкзаки.
– Звідси далеко? – спитав Сосо й подивився на гірську вершину.
– Пішки за годину піднімемось. Якщо підемо швидше, то й раніше, – відповів Дато.
– Тоді відпустимо того чоловіка, сніг свіжий – він дійсно даремно напружуватиме машину, – сказав Паата.
– Були б у мене ланцюги, я б вас підняв, а без них не доїде, точно знаю, совєцька ж машина…
Водій був явно задоволений легкою згодою хлопців і з радістю взяв гроші у Дато, що поквапливо рушив угору засніженою дорогою. Решта пішла за Дато, але повільніше, а Сосо кілька разів зупинявся по дорозі й уважно роздивлявся справді дуже красиву, засніжену ущелину.
– Сідай і малюй скільки хочеш, – посміхаючись, мовив Кахабер, знову дивуючись ранньому снігу.
– Справді рано випав, – погодився Сосо, і більше вони не розмовляли, оскільки знали, що людину, яка підіймається по засніженому схилу, більш за все втомлює розмова.
Невдовзі з’явився і монастир, він був таким красивим на фоні білих гір, що усі зупинились. Сосо ще й посміхнувся і більше до себе промовив
