промуркотіло під вухом.
– Так що сама бачиш – від такого життя тільки детективи писати. Справа безпечна, хоча й бабла не приносить. Для душі, якщо хочеш. Просто шкода, коли цікаві та корисні історії пропадають.
– Значить, ти пишеш від нудьги?
– Можна і так сказати.
– Корисна нудьга. Вона нас познайомила.
– Ти шкодуєш?
– Ти не даєш мені жодного приводу шкодувати.
– Забери руку, безсовісна…
– Справді? А якщо я її ось так посуну?
– Безсовісна ти…
Клацав годинник на стіні.
Ми ще про щось говорили.
Я вже не можу згадати, на якому етапі я зрозумів, що спілкуюся з тишею. Анжела заснула першою, пірнула в сон якось непомітно. Притиснулася до мого плеча, поклала мені на груди руку, а на стегно – ногу і мирно, мов дитинка, засопіла. Я не рухався, аби не порушити її сон, та все ж таки не стримався – дмухнув в обличчя.
Промуркотівши щось, Анжела розвернулася до мене спиною.
Я так само заснув досить скоро, навіть не заснув – просто заплющив очі, бо зібрався перед сном ще ковтнути мінералки. А коли розплющив їх, крізь нещільно запнуті штори пробивалися сумні ранкові промінчики і диван, який заміняв мені ліжко, був незвично просторим.
Анжели Сонцевої поруч уже не було.
Рвучко підхопившись, як був, голий, я вибіг у коридорчик, смикнув двері. Так і є, відчинені. Ключ від квартири стирчить зсередини, моя коханка просто щільно причинила за собою двері.
Пошукав очима записку. Нема.
Схопив свій телефон, увімкнув його, зупинився. Я ж не знав її номера, куди дзвонити, в рейку? Блиснуло в голові: Люська Корбут, вона точно знає, як знайти Анжелу. Тільки її телефону, як відомо, я теж не знаю. Доведеться вибачатися перед нею за вчорашнє і мало не на колінах просити хоч якийсь контакт. Заодно, до речі, дізнаюся в неї, чи бувають музичні продюсери наркоманами.
Мені здається, ні. Але – це мені здається…
Найбільший облом у цій ситуації – зараз лише восьма тридцять ранку. На роботу всі сповзаються під одинадцяту, тим більше сьогодні – п'ятниця, і редакційної летючки нема. Нічого, атакую нашу секретарку, вона дружить із Люською, та ділиться з нею квитками на різні культурні заходи. Ось хто мені телефончик дасть.
Вирішивши так, я поплентався в ванну, під душ. І, глянувши в дзеркало на свою щасливу пику, хоч нічна фея втекла, не прощаючись, побачив: Анжела все ж таки попрощалася. Просто на рівні мого обличчя, десь навпроти щоки, вона залишила відбиток своїх губ, підмальованих, поза сумнівом, помадою перед виходом на люди.
До дзеркала губи притулила міцно, щедро, не пошкодувала помади. Мимоволі торкнувшись рукою щоки, я побачив, як у дзеркалі ніби проводжу пальцем по сліду її поцілунку. Не стримався – нахилився і спочатку понюхав відбиток – він ще пахнув
