і ледь не впустив паперовий стаканчик.
– Як уже повідомлялося, сьогодні на початку сьомої години ранку Анжела Сонцева потрапила в автомобільну аварію, її автомобіль, за кермом якого сиділа вона сама, врізався в дерево на трасі неподалік від Гостомеля. Силою удару співачку викинуло через лобове скло. Скалки скла сильно пошкодили обличчя, до того ж Анжела від удару втратила свідомість. Свідків аварії не було, потерпілу доправили до найближчої лікарні випадкові люди, які саме проїздили в бік Києва від Ірпеня.
Я зім'яв стаканчик, розливши каву на джинси та трошки опікши руку. На мене ніхто не звертав уваги.
– За попередніми даними, отриманими від прес-центру столичного управління ДАІ, Анжела Сонцева не впоралася з керуванням на слизькій після дощу дорозі. Досвідченим водієм вона не була – права отримала лише п'ять місяців тому. До того ж співачка порушила правила, не пристебнувшись пасом безпеки та їдучи з перевищенням швидкості.
Я пошукав очима смітник, підійшов і викинув туди зіжмаканий стаканчик. Руку витер об джинси.
– Ймовірно, Анжела Сонцева поверталася додому. Співачка мешкає в містечку Буча у власному будинку. Де вона була напередодні, поки що невідомо. Принаймні, продюсер співачки Микола Бобров цю пригоду ніяк не коментує. Натомість лікарі заспокоюють усіх шанувальників Анжели Сонцевої: крім численних подряпин на обличчі, серйозних ушкоджень у неї немає. До інших новин…
Інші новини я вже не слухав.
3. Банани для потерпілої
На ловця і звір біжить.
Так потрібна мені зараз Люська Корбут подзвонила десь хвилин через п'ять після того, як я ввімкнув мобільний. Саме в цей час я поволі просувався від цирку вгору бульваром Шевченка і, якби вдалося не засісти десь остаточно, до одинадцятої міг би дістатися до офісу в район Республіканського стадіону.
– Що таке, Вараво?
– А що таке? Нічого особливого. Ти щось хочеш почути?
– Вимкни дурня! Мало того, що мене вчора кинув, так ще з Сонечком щось зробив!
– По-перше, не кричи. Бо тебе всі чують.
– Ніхто мене не чує, поруч нема зайвих вух. Я хіба зовсім уже квакнута?
– Тоді по-друге: ти де?
– А ти?
– Ми з тобою у відгадайку будемо гратися?
– Хтось із нас грається, так це точно! Якщо серйозно – ти де зараз? А, не важливо: можеш під'їхати кудись ближче до центру?
– Я вже близько.
– Тоді катай на Червоноармійську, тут «Кава-маркет», знаєш?
– Знаю. Коли буду, не готовий сказати, але вже їду до тебе.
Пощастило: за ботанічним садом рухатися стало дещо легше, і до призначеного Люською місця я дістався хвилин за двадцять. Вона вже сиділа в глибині залу і нетерпляче махала мені рукою.
– Ну?
– Що «ну»? – примостившись навпроти, я замовив нам каппуччіно і, коли офіціантка відійшла, запитально
